Андрей Шептицький

“Не кожний, хто каже мені: Господи, Господи, увійде до небесного царства, але той, хто творить волю Мого Отця, що на небесах” (Мт. 7,21). Ось дорога до неба, дорога до святости, бо святість – не що інше, як умовина, без якої не можна до неба дістатися. До небесного царства не увійде нічого скверного, а тільки ті,

Боже синівство – то фундаментальна правда христи­янства, то дар Ісуса Христа, то прямо цілий Новий завіт – завіт благодаті та любові; тому й те слово “Отче” є сло­вом благодаті і словом любові, можливим тільки у Христі й у Святому Дусі; щоб його сказати, треба бути дійсно си­нами, “а що ви є синами, післав Бог Духа

В кожнім Христовім ділі, і в кожнім слові, і в житті, і в страстях, і в смерті душа , котра любить, котра шукає, всюди знайде Христову любов. Як у всіх речах, що їх бачить на цім світі людське око, всюди є промінчики небесного сонця, так любов Ісуса Христа відбивається, світить, гріє у всім тім, що

КОСТЯНТИНА І ЄЛЕНИ РІВНОАПОСТОЛЬНИХ В році 313 цар Костянтин Медіоланським едиктом признав повну свободу християнського культу. Окуплену кров’ю мучеників, набуває Церков свобо­ду віддавати Богові прилюдну і всенародну славу, яка Йому від людського роду належиться. І сей час, користаючи з тої свободи, зачинають християни по цілім світі ставляти величаві храми Божі, в котрих, досі укритий, розвивається

Постановивши собі Бога возвеличити, прославити, не може людська душа бути вдоволена першим сло­вом, що їй на гадку приходить; шукає другого ліпшого, бо видить перед собою вірою те світло, яким є Бог, бо Бог є світлом; але видить заразом, що те світло є непри­ступне, бо Бог жиє в неприступнім світлі; але хоч воно неприступне, воно душі

НЕДІЛЯ СВЯТИХ ОТЦІВ ІНІКЕЙСЬКОГО СОБОРУ Не можемо залишити нагоди спімнути вірним про ті часи і пригадати їм важні науки, які випливають із самих декретів й опреділень того славного і великого Вселен­ського собору, як і з самого способу, яким над правдами віри радив і їх вірним цілої Церкви подавав до вірування. По трьох майже століттях лютих

Мало котрий нарід має можність слухати святої Служби Божої та інших богослужінь у так зрозумілій мові, як зрозумілою є для нас літургічна мова нашого обряду. Тому-то наш обряд дає можність вірним брати участь навіть у святій Літургії, бо і його уклад, і дух та­кий, що вірні спільно зі священиком звершують святе богослужіння. Ціла наша Служба

Пророк Ісая називає будучого Месію Князем миру (Іс. 9,6), а апостол Павло про Ісуса Христа говорить про­сто, що Він є “нашим миром” (Еф. 2,14), а першим пло­дом оправдання представляє “мир з Богом” (Рим. 5,1). Вже в Книзі псалмів мир представлений як вислід Бо­жої любові: “Великий мир тим, що люблять Твій закон” (Пс. 118, 165).

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МИРОТВОРЦІВ Якщо всі миру бажають, а мир є найбільшим добром людини, яким же способом Христос про Себе міг сказа­ти: “Я не прийшов принести мир, а меч” (Мт. 10,34)? Правдивий мир полягає на втохомиренні і злуці по­жадань, у кожній особі зокрема і в цілій суспільності. Пожадання можуть бути або правдиві і здорові, себто звернені

Добре говорив той святий проповідник Євангелія, а думаю про те слово святого Йоана Золотоустого: “Ліпше людині з Божою благодаттю находитися серед диких звірят або на морю серед лютої бурі, ніж без Божої бла­годаті в розкошах і на царських престолах“. Бо справді, хто має в душі Божу благодать, себто чия душа свята, Богові мила, хто є

Рішучо не можна служити Богови й журитися про дочасне життя, як коли би не було Божого провидіння. “Не можете Богови служити і мамоні“. Журба про до­часні добра є знаком невіри в Боже провидіння. Вона справляє, що “неначе око чоловіка є лукаве, а через те ціле тіло є темне” (Мт. 6, 23). Себто, іншими словами, коли світло

Нам може не раз видаватися, що Бог не вислухав нас, може нам видаватися, що ми молилися, але під всьо­го того, що нам може видаватися, певнішою є Богом об’явлена правда: “Коли чого просимо за Його волею, Він вислухає нас” (Йо. 5,14), “І все, що будете просити і Моє ім’я, зроблю, щоб Отець прославився в Сині. Зроблю все, чого