“Не кожний, хто каже мені: Господи, Господи, увійде до небесного царства, але той, хто творить волю Мого Отця, що на небесах” (Мт. 7,21).
Ось дорога до неба, дорога до святости, бо святість – не що інше, як умовина, без якої не можна до неба дістатися. До небесного царства не увійде нічого скверного, а тільки ті, що є записані в книзі життя Агнця (Апок. 21,27).
Як ми всі без найменшого винятку покликані до вічного спасения – запрошені неначе Богом до Його царства, так і всі ми покликані до святости. Та святість очевидно не нашою заслугою, а даром з неба вливається в душу кожної дитини в хвилі хрещення; та святість – то освячуюча Божа благодать. Вона в душі росте з кожним добрим ділом і достойним прийняттям кожної Тайни і кожною побожно відмовленою молитвою. Чи ж не ціле небо міститься у тому слові, що його ще треба в тому короткому зібранню додати, а те слово – святість. Те, через що всі мешканці неба є ними, те, що робить їх подібними до Бога, те, що все робило святих такими учителями Євангелія, такими проповідниками у християнському життю, таким приміром для нас усіх.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість “
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень