Боже синівство – то фундаментальна правда християнства, то дар Ісуса Христа, то прямо цілий Новий завіт – завіт благодаті та любові; тому й те слово “Отче” є словом благодаті і словом любові, можливим тільки у Христі й у Святому Дусі; щоб його сказати, треба бути дійсно синами, “а що ви є синами, післав Бог Духа Свого Сина у ваші серця, котрий кличе: Авва, Отче! Тому ти вже не слуга, а Син; коли ж син, то й наслідник” (Гал. 4,7).
“Бог – Батько”. І ця думка стане провідним світлом життя, і та гадка стане молитвою, може стати безупинною молитвою, хоч і не повторювана часто; вона може стало на дні душі перебувати; вона сама може молитися у нашій душі; та гадка сама стане безпереривною святою синівською молитвою до доброго Батька в небі.
Так-то школа молитви Христа відразу, від першої секунди проливає на нашу душу потоки світла й сили з неба. Якби ми це вповні розуміли, нам легко приходило би або бодай нам траплялося би те, що оповідають про святого Арсенія пустельника, що зачинав молитву вечером, звернений на схід (як наші церкви, так ціле первісне християнство молитвою зверталося на схід – до того “Сходу з висоти” (Лк. 1, 78), бо Сходом нашим Христос, тим сонцем, що сходить, – але не в географічному сході, з неба). Пустельник зачинав молитву словом “Божеі в тому слові найшов стільки корму для душі, що словами далі не пішов, щойно схід сонця пробудив його з цього молитвенного сну, й з простотою та наївністю східних людей кликнув: “Чому, сонце, перешкоджаєш мені, – я щойно зачав молитву, ще навіть не зачав”.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень