Андрей Шептицький

“ІЗБАВИ НАС ОТ ЛУКАВАГО” Чим є зло? Звідки воно? Як і чим від нього увільнитися? У християнській вірі й у християнській етиці понят­тя добра й зла сталі й ясні. Добром найвищим Бог, в які- мось навіть значінню єдине добро – Бог: “ніхто добрий, тільки один Бог”. Посередньо добрами називає христи­янство все те, що до Бога

Благаємо: “і не введи нас во іскушеніє”. Очевидна річ, не просимо, щоби Бог віддаляв від нас усі спокуси, бо спокуса є досвідченням душі, вона не тільки не є гріхом, а навпаки – нагодою до добрих діл. Вона виробляє чес­ноту в душі, вона сталить душу, тому і святий Яків пря­мо каже: “З повною радістю приймайте, мої браття,

ПОЧАТОК ПЕТРОВОГО ПОСТУ “І остови нам долги наші як і ми оставляємо долж­никам нашим “ Ті небесні слова, що нам Христос вкладає в уста, ма­ють і свою безмірну глибінь, і душі відслонюються такі далекі, такі безмірні перспективи, що знову й про ті слова треба сказати, що вони с цілим світом, є небом, що відслонюють нам найвищі

НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Святі – це люди, що “вірою поконували царства, чини­ли справедливість, доступали обітниць, загороджували пащі львам, втікали від вістря меча, ставали сильними з неміччю, бували хоробрими на війні, розбивали полки чу­жинців… А інші зазнавали наруг і життя, та ще й кайдан і в’язниці, були каменовані, пиловані, допитувані, убиті ме­чем умирали, бідуючі, гноблені, мучені.

“Царство Боже – це не їда й пиття, а справедливість, і мир, і радість у Святім Дусі” (Рим. 14,17). Говорячи про Божу любов, не можна не згадати і про ту чесноту, бо ра­дість є християнською чеснотою. Хоч і рідко приходить­ся про неї говорити в проповідях, то все-таки вона так просвічує християнське життя, що не є

Святий Августин у книзі “Про Господню бесіду на горі” (гл. 4) так каже: “Дух знання відповідає тим, що плачуть, – тим, що навчилися пізнати те зло, яке вони за добро вважали і яке їх побідило“.  Заслугою представляє Христос смуток.

Загально відомі уступи послання святого апостола Павла, в яких говорить про харизми Святого Духа. З них сходить великий апостол до того пречудового гимну про Божу любов. А про харизми пише так: “Є різниці й між служення­ми… і також різниці між діленнями, але Бог є той самий, що есе в усіх ділає… Одному дасться Духом слово

Людська душа сама є далеким і слабим відблиском і образом того Духа, така переповнена глибоких і непонятих для нас тайн. Як же ж зрозуміти стогони Святого Духа в наших душах, коли ми не розуміємо тих щоден­них зітхань душі, що рветься до добра й краси? Як же ж зрозуміти віщий подув Духа в бажаннях людської душі,

Святий апостол Павло, представивши в 12-ій главі Першого послання до коринтян свою науку про духовні дарування, дані на користь Церкви, звертає нараз так не­сподівано в інший бік, що це мусить ввести нас у якесь здивування, яке переходить усяку гадку. Видавалося, що над читачами просто отворив небо, що зробив їх просто учасниками Святого Духа, а нараз

СВЯТОГО ДУХА У торжественний празник П’ятидесятниці, в празник Святого Духа, у свято духовости і того надприрод­ного, непонятого покликання нас, марних істот, із кости і крові, в ангельські обителі, якими похвальними вінця­ми зможемо звеличати Того, Котрий такий величний, такий невисказаний і непонятий план довершує на на­ших очах, у наших душах і тілах?

ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ Обіцюючи зіслати Свого Духа з неба від Отця, Хрис­тос означує Його виразно як Учителя. “І Я упрошу Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був із вами по віки” (Йо. 14,17). Коли переглянемо церковну літературу перших часів після Зіслання Святого Духа, то спостережемо, що Святий Дух сповняє таку величенну роль Учителя

“ХЛІБ НАШ НАСУЩНИЙ ДАЙ НАМ ДНЕСЬ” Тим проханням просимо дальше святого Таїнства Євхаристії й потрібних нам у кождій хвилі життя Та­їнств; просимо того, щоби без Таїнства не вмерли, щоби ми достойно й добре сповідалися, щоби ми не тратили таїнственної благодаті – тих Таїнств, що на ціле життя дані: Хрещення, Миропомазання, Священство, або на цілий період