Святий Августин у книзі “Про Господню бесіду на горі” (гл. 4) так каже: “Дух знання відповідає тим, що плачуть, – тим, що навчилися пізнати те зло, яке вони за добро вважали і яке їх побідило“.
Заслугою представляє Христос смуток.
У блаженствах взагалі Христос на першому місці усуває ложні поняття про щастя. Такі ложні поняття, очевидно, є найбільшою перешкодою до правдивого блаженства – й тому, показуючи людству правдиве щастя, яке тут зачинається, а там кінчиться, треба передовсім від першої хвилини зірвати з ложним поняттям про щастя. Те ложне поняття представляло чоловікови розкішне життя, передовсім у посіданні багацтв і в посіданні достоїнств та почестей у людей. Від багацтв та від почестей відтягає чоловіка християнська чеснота здер- жаности. Вона учить душу зберігати міру в уживанні, себто не вживати понад конечність. Того вчить перше блаженство – вбогість духом. Убогість буде полягати або на погорді багацтв, або на погорді почестей, себто на чесноті вбогости або на чесноті покори. Обі ті чесноти містяться в першому блаженстві. До осягнення обох тих чеснот причиняється і дар знання, показуючи в Божому світлі вартість багацтв і почестей. Але дух знання веде до цілковитого погордження так багацтв, як і почестей. Дар знання до того ступня веде в убогість духа, що плач більше цінить від радости, і вбогість, неначе невдоволена, шукає добровільного смутку, шукає такої вбогости і такої покори, що вже аж з плачем лучиться. Тим-то якщо перше блаженство відноситься більше до чеснот, друге відноситься більше до дару знання.
1935р., лютого 12 – грудня 15, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Християнська праведність”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень