Людська душа сама є далеким і слабим відблиском і образом того Духа, така переповнена глибоких і непонятих для нас тайн. Як же ж зрозуміти стогони Святого Духа в наших душах, коли ми не розуміємо тих щоденних зітхань душі, що рветься до добра й краси? Як же ж зрозуміти віщий подув Духа в бажаннях людської душі, в її щоденних жертвах, в її покірних молитвах?
Бо в кожному з тих діл людини находиться щось із віщої праці Духа, себто з праці, що веде нас у якусь будучність, якої самі не знаємо, а веде кроками такими нехибними, такими певними, як коли б ми всю ту будучність бачили, наче речі, що лежать на долоні. Ми лише зі світла віри, вершком нашого ума знаємо дещо з того, що прийде, і дещо з тої дороги, якою Дух нас веде. Але хоч і розуміти не можемо, можемо відчувати оправдану радість і гордість із того, що в наших душах живе Дух Христа, бо в Ньому находимо певність, сильнішу від усякої певности цього світа, що Ісус є Сином Божим, Божою правдою і Божою мудрістю. Нам не треба свідоцтва чудес, не треба пророків, бо Дух є той, що нам свідчить (1 Йо. 5, 6). І “коли приймаємо свідоцтво людей“, а без того свідоцтва й без тої віри життя неможливе, то “свідоцтво Боже більше, котрим свідчить про Свого Сина” (1 Йо. 5,7-10). І той сам Дух дає свідоцтво нашому духови, що ми є Божими дітьми (Рим. 8,16).
1938р., червня 12, Львів. – Із проповіді Митрополита Андрея на День П’ятидесятниці
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень