ПОЧАТОК ПЕТРОВОГО ПОСТУ
“І остови нам долги наші як і ми оставляємо должникам нашим “
Ті небесні слова, що нам Христос вкладає в уста, мають і свою безмірну глибінь, і душі відслонюються такі далекі, такі безмірні перспективи, що знову й про ті слова треба сказати, що вони с цілим світом, є небом, що відслонюють нам найвищі ідеали християнського життя і святости. Бо прощення, дарования, якого просимо, нам уже дане, і вільно нам з цеї криниці черпати стільки тої живої води, скільки самі схочемо; можемо собі цю криницю замкнути, можемо від неї відвернутися, можемо і не прийняти Божого дарунку – так поступаємо, коли на урази пам’ятаємо. Але саме в собі Боже милосердя й прощення дане, й зіставлення Божого милосердя з нашим поступованням є знову наукою, без кінця вимовною. Є прямо повторенням: “Весь той долг я дарував тобі, бо ти благав Мене. Чи ж не слід було й тобі помилувати свого товариша, як і Я тебе помилував?” (Мт. 18,32).
Не дивота, що святі, як про те часто в їх життях читаємо, так привикли добром за зле платити, що люди, що їх кривдили або образили, могли бути певні скорше або пізніше від них заплатою дістати доказ особлившої любові. Приміром з багатьох наведу того святого, що мені на гадку приходить, – так стало поступав святий Франц Салезій. А чи ж інакше поступав святий Павло? Він, щоби стати учасником Євангелія (І Кор. 9,19-23), значить прямо, щоби спастися, “зробився всіх невільником…”, “став для всіх”- значить, і для противників, і для тих, що його переслідували.
Любові не годиться ставляти границь, не можна сказати: досі, а не дальше. Наколи хто зі самолюбства, бо не для чого іншого, пам’ятає заподіяну собі обиду, вже не над усе любить Бога, вже себе і свою справу ставить вище Бога. І тим усяку любов свого серця з корінням вириває, бо любов або є над усе, без ніякого застереження, або її цілком нема. Так треба нам ближніх любити, бо любов ближніх є одною й тою самою чеснотою, що любов Божа. Наші відносини до ближніх не тіло нормує, а віра та Божа благодать. Та наука у цілому Євангелію, у всіх апостольських посланнях, як Павлових, так і соборних, є так многократно потверджена, так доказана, що не сумніваюся сказати, що це наука віри, наука, Богом об’явлена.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень