Мало котрий нарід має можність слухати святої Служби Божої та інших богослужінь у так зрозумілій мові, як зрозумілою є для нас літургічна мова нашого обряду. Тому-то наш обряд дає можність вірним брати участь навіть у святій Літургії, бо і його уклад, і дух такий, що вірні спільно зі священиком звершують святе богослужіння. Ціла наша Служба Божа – це одна велика жертовна спільна мольба одними устами й одним серцем. Відправа Божественної Літургії в нашому обряді, що в ній кожний бере живу участь літургічним співом, – це невимовно велике діло, це незрівнянний чар краси й сили, це недосяжний спосіб славословного та благодарного богопочитання, що не дасться нічим заступити тут, на Землі.
Величне видіння мав старозавітній пророк Ісая, що про нього він сам нам оповідає. У небесному храмі бачив він на високому піднесеному престолі Господа, Що краями Своїх риз обнимав увесь небесний храм. Кругом Нього зібралися найвищі чини янгольські, шестокриль- ні Серафими, що двома крилами своїми закривали собі лиця, двома закривали собі ноги, а двома – літали. Накликували вони одні на других на два небесні хори і своїми янгольськими голосами співали небесну пісню слави: “Свят, Свят, Свят, Господь Саваот, вся земля повна слави Його”. І потряслися підвали, потряслися верхи і стіни небесної святині від тієї могутньої пісні янгольської, а по всьому храму Божому розносився дим (Іс. 6,1-4).
Це небесне видіння, що його бачив пророк Ісая, представляє і пригадує нам нашу Службу Божу, що відправляється по наших храмах. Ми теж бачимо в церкві престіл Господа, що на нього сходить на чудодійне слово священика Господь, Цар Слави, Євхаристійний Христос; ми теж, подібно як небесні Серафими, співаємо Йому літургічну славословну пісню янгольську: “Свят, Свят, Свят, Господь Саваот”. Чи це наша пісня, чи янгольська – серафимська? І наша, і серафимська це пісня, бо Христос, Що сходить із неба на престіл, примирив небесне зі земним. Ця янгольська пісня стала нашою власною піснею. І хоча від тієї нашої пісні славословної не потрясаються стіни наших церков, як потрясалися від серафимських голосів у храмі видіння Ісаї, але потрясаються від неї наші коліна, що благородно припадають до землі, потрясаються наші серця, що безсловесно лебедіють до Господа Сил, потрясаються наші душі, що нахильцем клоняться покірливо перед Господнім Престолом із благоговійного захвату славословного, зі зворушливих переживань любові до Євхаристійного Христа Господа та й із наших помислів і злиденної потреби нашої.
1937 р., грудня 23, Львів. – Зі спільного пастирського послання Митрополита Андрея та Єпископату”Про обрядові справи“
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень