Добре говорив той святий проповідник Євангелія, а думаю про те слово святого Йоана Золотоустого: “Ліпше людині з Божою благодаттю находитися серед диких звірят або на морю серед лютої бурі, ніж без Божої благодаті в розкошах і на царських престолах“. Бо справді, хто має в душі Божу благодать, себто чия душа свята, Богові мила, хто є Божою дитиною, наслідником Божого царства, той, хоч найдеться поміж дикими звірятами або серед хвиль розбурханого моря, недалеко від повного щастя, вічної нагороди. А все-таки він є Божою дитиною, і все-таки душею він неначе в небі, бо, як каже апостол, “наше життя – в небі” (Флп. 3,20) – нас, себто християн, що живемо Божою освячуючою благодаттю, що не маємо тяжких гріхів, які нам ту Божу благодать відбирають. А навпаки, хто Божої благодаті не має, то хоч він і на царських престолах серед розкошів і багацтва, все-таки він рабом, рабом гріха, рабом своїх пристрастей. “Чи не знаєте, – каже апостол, – що кому віддаєте себе у слуги на послух, то ви слугами того, кого слухаєте: або гріха на смерть, або послуху на праведність?” (Рим. 6,16) Що ж із того чоловікові прийде, що на коротку хвилину цього життя буде царем, багачем, чи людиною славною, чи по-людськи щасливою, чи, як каже Ісус Христос, хоч і ввесь світ набуде, себто всі добра цього світа, а потерпить на душі, стратить душу? Чим же відкупить її? – питає Христос. Ціле життя на цьому світі – це тільки одна хвилина нашого існування, бо наша душа безсмертна, і в порівнянні з тим, що є цілим життям чоловіка, життя на цьому світі менше, ніж одна хвилина в порівнянні до сотки літ. Тому можна сказати, що за хосен чоловікові, що раз одної ночі мав сон, що є царем багатим, щасливим, великим, а зрештою всі дні життя був останнім нуждарем та найнещасливішим із людей? Той сон одної ночі хіба зробить йому прикрішою нужду життя. Так само, що ж із того йому прийде, що через одну хвилинку, через одну днину був великий, щасливий, багатий, могутній, а відтак навіки позбавлений усякого добра, усякого щастя, здоровля на віки віків? Чи ж може бути нещасливіший чоловік, ніж той, що пам’ятає лише про нинішню днину, а забуває про те, що, коли вечором засне, прийдеться йому пробудитися ще, і те пробудження щойно важне, бо від нього зависить щастя і доля цілого, але вже дійсно цілого життя, не тільки першої днини його? Те, що на цьому світі живемо, – то лише перша днина, то лише коротка хвилина, то лише переминаючий сон, то лише капля роси, то лише слабенька павутина. А те, що наступає по тій днині, по тому сні, є те, що лишається, що буде, що тривке, що не переминеться. Бідний чоловік, що перед собою бачить лише кілька кроків, а дальше не видить нічого – засліплений, невидючий… Над такими людьми треба нам мати милосердя і треба по змозі все зробити, щоб їх двигнути з тієї нужди. Себто треба нам просити Господа Бога, щоб над ними змилосердився й дав їм ласку покаяння, і треба, коли це тільки можливе, доброю радою, чи напімненням, чи пересторогою звернути їх на правдиву дорогу.
1937р., листопада 3, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до тих, що на Пасху не сповідалися
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень