Постановивши собі Бога возвеличити, прославити, не може людська душа бути вдоволена першим словом, що їй на гадку приходить; шукає другого ліпшого, бо видить перед собою вірою те світло, яким є Бог, бо Бог є світлом; але видить заразом, що те світло є неприступне, бо Бог жиє в неприступнім світлі; але хоч воно неприступне, воно душі проявляється, воно перед нею відслонюється, Бог об’являє Себе, а об’являє Себе як любов, бо Бог є любов’ю.“Бог – се любов”, тому-то Боже об’явлення може представлятися душі якби раменами, що їх батько до неї витягає, запрошуючи до сердечного обняття Його безконечної доброти, Його любові.
І неначе себе самої питає: “Хто Його зможе вихваляти, яким є від початку? Бо Він всемогучий, над всіми Його справами” (Сирах. 43,29-35). Свята Церква з ангельських молитов у небі робить молитви, яких уживає в свойому Богослужению, й тим способом старається ними людські душі до неба підносити. Відси ці перли безконечної майже вартости у нашому Богослужению, хоч би тільки згадати про возгласи на літургії. Їх велич, їх сила, світло, яке від них б’є, – райський аромат, яким переповнені, відблиски неба у кождім їх слові, казочна взнеслість, до якої душу ведуть. Все те таке незвичайне, таке чудне, таке велике, що аж дивним видається, що ті слова випечатані на папері, не палять або не світять якимсь надприродним світлом, що хіба укрите під цею чорною друкарською масою.
А коли в молитвах Богослужения чи церковного правила приходять ті молитви, якими великий пророк Давид вихваляв невисказане ім’я Всевишнього, – а їх таке безконечне майже число й така пречудна різноманітність; і коли християнин пригадає собі, що Псалтир цілий належить до канона боговдохновенних книг Старого завіта, що тих небесних молитов уживав сам Ісус Христос і нам з хреста ту книжечку поручав як найліпший молитвослов, відмовляючи на хресті Псалом 21, що зачинається: “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинувколи пригадає собі християнин, що ті молитви повторяли і освячувалися ними всі святі, почавши від Пречистої Діви Марії, то як же ж йому не думати, що, відмовляючи ті молитви з ними і за ними, він дійсно духом неначе доторкається Божої доброти й Божої любові.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень