Рішучо не можна служити Богови й журитися про дочасне життя, як коли би не було Божого провидіння. “Не можете Богови служити і мамоні“. Журба про дочасні добра є знаком невіри в Боже провидіння. Вона справляє, що “неначе око чоловіка є лукаве, а через те ціле тіло є темне” (Мт. 6, 23). Себто, іншими словами, коли світло людського ума, яке повинно бути звернене до видження Божого провидіння й Божої доброти, повинно бути ясне, світле, а є деінде звернене, а через це темне, якою ж темрявою буде та журба про насущний хліб, “коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж велика буде сама темрява” (Мт. 6,23)?
До християнського життя треба простого ока. Те життя повинно бути ясне, ціле звернене до Бога і Його правди, до неба, бо там повинен бути і скарб християнина, і його серце. Якщо той світильник людського життя, яким ум не до Бога звертається, не до неба, а “збирає собі скарби на землі – де іржа і міль нищить і де злодії підкопують і крадуть” (Мт. 6,19), то той світильник життя стає сам темрявою, як, очевидно, темрявою є і та ржа, і той міль, чи радше всі добра, що їх нищить ржа і міль, не є простими, ясними, щирими добрами, а є блудними, ошуканчими, ложними добрами. Відай, ті уступи Христової бесіди (зачало Мт. 18 і 19) повинні день у день відчитувати, плекаючи довір’я до нас Батька в небі, що про Свої діти дбає, як батько про діти. Він же терпіннями досвідчає нас тільки тому, щоби ми научилися до Нього звертатися і в Ньому шукати помочі. Ті уступи ми повинні тим частіше відчитувати і розважати, чим частіше в недостачі усього ми научилися до Нього звертатися і в Ньому шукати помочі. Ті уступи ми повинні тим частіше відчитувати і розважати, чим частіше недостачі усього того, чого треба, даються болючо відчувати. Серед таких часів довір’я у Боже провидіння, може, трудніше, але, певно, більш заслугуюче на сповнення Божої обітниці.
Нарікаючим на тяжкі часи, на недостачу гроша, на трудність життєвих обставин, на дорожнечу, на недостачу найпотрібніших річей до життя відповідає само Євангеліє: шукайте перше Божого царства і Божої правди, а все те доложиться вам. Хто вірить у Євангеліє, має у тій обітниці безпечно запоруку дійти до всього, чого треба, як лише зможе умовину того всього сповнити, не стараючися двом панам служити.
1935р., січня 29, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства “На Великий піст “
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень