Андрей Шептицький

Християнська єдність – це добро, яке треба здобути поборюванням себе самого і витривалою працею над духовою єдністю між братами. Святий апостол Павло заохочує ефесян до цієї праці. По його думці, повинні християни “з усякою покорою, і лагідністю, і терпели­вістю в любові зносити один одного, стараючися збері­гати єдність духа в союзі мира” (Еф. 4, 2-3). Єдність

На ніщо не здасться одиницям і цілому народови за­можність, просвіта та патріотизм, коли не буде в ньому ладу. І так, як той, що хоче збудувати собі хату, кладе на­самперед підвалину, бо від тієї підвалини залежить, чи хата буде сильна, чи зараз розвалиться, так само і той, що дбає про суспільний лад, мусить насамперед подба­ти про

Остання неділя жовтня посвячена особливим спосо­бом Христу Царю, Христовому Царству. Щодня від віків просить в “Отченаші” людство: “Да прийде Царство Твоє“. Чим є те Боже Царство, про яке просимо? Це тайна, а, прецінь, бодай відвічна туга люд­ства, туга і біль терплячого людського серця вказує в части, чого нам треба і яке то добро Христос обіцює.

Сьогодні можемо сказати, і тисячі українців потвер­дять правду того, що кажемо: організація нашої Церкви е цінним добром українського народу, вона для народу є цінною і великою силою. Єрархи на українських землях поставлені сьогодні в тому самому положенні, в якому були поставлені під кі­нець XVI століття.

Треба дуже старанно розрізняти любов до людей і ненависть до всего, що є їх нещастям і злом, які є грі­хом. З браку такої дистинкції здається людям, що годі виробити в душах любов до одного віроісповідання, не викликуючи ненависти до других. Так, як думають також, що не можна виробити в серцях молоді щиро­го і глибокого патріотизму

Наші надії. Наші побоювання. Скільки ж у них предме­ту взаємних побажань, в яких щирости ніхто не сумніва­ється? Бо хто ж не бажає сповнення своїх надій? Лишень ті надії не є тільки особистими надіями кожного зокре­ма, а надіями, що відносяться до спільного добра всіх. Оскільки вони відносяться до особистого добра чи ви­годи кожного зокрема, то в

Христова Церква не перестає пригадувати вірним їхні християнські обов’язки, а між ними перше місце за­ймає обов’язок заховувати Божі заповіді. Бувають, од­наче, часи, в яких суспільність особливішим способом потребує, щоб вірним той обов’язок торжественно й усильно пригадати.

Християнинові, дорогі, потрібна молитва в житті. Через молитву випрошуємо собі ласку для добрих діл християнського життя, до побід над спокусами, до за­ховування душі, чистої від смертного гріха. Молитвою можемо випрошувати собі з неба і много інших дарун­ків духових, а часто і дочасних дібр.

Певна річ, що про святих треба молитися, як треба молитися й про робітників о Господнє жниво. Та молитва є обов’язком кожного християнина. Але над свя­тістю людей можна і треба нам ще працювати. Ніде й ніколи та праця не є така успішна, як при малих дітях.

Первісна Церква словом “подяка” назвала найсвятіше, невисказане Таїнство Христової віри – Пресвяту Євхаристію. Вправді, Євхаристією назвали Таїнство Гос­поднього Тіла й Господньої Крові, мабуть, тому, що ми, бідні грішники, не маємо поза тим Пресвятим Таїнством ніякого способу дякувати Всевишньому за Його дари. Поза Христом і Його благодаттю, що нам Таїнство дає, відлучені від Христа, ми не

ЕВРОПЕЙСЬКИЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ ІЗ ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ Заводиться, на жаль, у деяких селах поганий звичай, що дівчата без родичів виїжджають на зарібки. Лишені без опіки родичів, недосвідчені, бідні дівчата часто мар­нуються, що аж жаль і сором сказати. Вертають додому зіпсуті, нещасливі на ціле життя. А ціла вина спадає часом на родичів, які повинні були заборонити дитині

Боже право, яке Церква проголошує, ставить за один з гріхів, що кличе помсту неба, коли хто затримує ро­бітникам плату. Далі нагадує Церква багатшим, щоби правдивою християнською любов’ю і милосердям по­магали біднішим і старалися осолодити їм долю і по­могти їм двигнутися з їх нужди. Щоб до того дійшло, шукає Церква різних доріг і всілякими установами пра­цює