Остання неділя жовтня посвячена особливим способом Христу Царю, Христовому Царству.
Щодня від віків просить в “Отченаші” людство: “Да прийде Царство Твоє“. Чим є те Боже Царство, про яке просимо? Це тайна, а, прецінь, бодай відвічна туга людства, туга і біль терплячого людського серця вказує в части, чого нам треба і яке то добро Христос обіцює. Бо якщо Христос приказує щодня про це просити, тим самим обіцює.
І чого ж людству найбільше бракує? За чим тужить? Воно терпить і стогне у невисказаних болях з браку правди, справедливости, любові і того ладу, який любов приносить. Від віків тужимо за здійснення тих вселюдських ідеалів і потребу їх, їх брак відчуває кожна душа зокрема. А від віків світ цілий іде такими дорогами, що видаються прямо протиставленням цього, що повинно бути. Болючий досвід кожного з нас і кожної днини нашого життя пригадує ту страшну правду Божого об’явлення, що “весь світ лежить в лихім“, у злі (І. Йо 5,19).
Хоч Христос поміж нами присутній і Його Церква від віків працює над здійсненням тих Божих ідеалів, світ досі такий, що не знати, чи не віддалюється щораз більше від тих ідеалів. Сьогодні майже не менше відносяться до людської суспільности усі ті так строгі суди апостолів, звернені до суспільности їх часів: “Звідки війни та сварні між вами, чи не звідси, з ваших пристрастей, що воюють у ваших членах? Бажаєте, а не маєте, убиваєте і завидуєте, а не можете осягнути, сваритеся і воюєте, а не маєте, тому що не просите. Просите, а не дістаєте, тому що зле просите, щоб обернути на свої розкоші. Чужолож- пики, не знаєте, що приятель цього світа є ворогом Бога” (Як. 4,1-4). Чи ті слова сказані до людства першого, чи двадцятого століття? А той чорний образ, якому відповідає століттю? “А як не уважали відповідним мати пізнання Бога, передав їх Бог ледачому умови, щоби робили те, що не годиться (нечисті гріхи проти природи), – наповнених всякою несправедливістю, злобою, лакімством, лукавством, повних зависти, душегубства, сварні, зради, лихих обичаїв, ропотників, клеветників, ненависних Богови, зухвальців, гордих, хвальків, винахідників злочинів, неслухняних родичам, нерозумних, непомірних, немилостивих, немилосердних” (Рим. 1,28-30).
Чи ж не є грізною і кривавою характеристикою наших часів, що серед християнської суспільности Европи з року в рік гине більше невинних дітей з рук власних родичів, ніж гинуло людей в році світової війни.
Над тими жахливими образами уноситься ідеал Христової держави. Держави, у якій би згори донизу було впроваджене в життя поняття Христової влади; держави, у якій би згори донизу, зі сходу до заходу і з півночі до полудня був здійснений і виконаний ідеал християнської любові ближнього; держави, в якій би праця Христа і Його Церкви була у всіх напрямах і супроти всіх душ успішна аж до кінцевого тріюмфу; держави, що разом із Церквою живого Бога була би “стовпом і утвердженням правди” і справедливости (І Тим. 3,15). В “Отченаші” за таку державу просимо, і хоч Христос виразно казав Пилатови, що “Його Царство не з цього світа“, одначе таємничі пророцтва християнства, потверджуючи прохання “Отченашу“, протиставлять тузі терплячих людей часи, в яких затрубить семий ангел “І рознеслися великі голоси на небі, кажучи: царство цього світа стало царством нашого Господа і Його Христа і царюватиме по вічні віки” (Об. 11,15).
1934 р., жовтня 16, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних “На Празник Христа”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень