26 жовтня

Остання неділя жовтня посвячена особливим спосо­бом Христу Царю, Христовому Царству.

Щодня від віків просить в “Отченаші” людство: “Да прийде Царство Твоє“. Чим є те Боже Царство, про яке просимо? Це тайна, а, прецінь, бодай відвічна туга люд­ства, туга і біль терплячого людського серця вказує в части, чого нам треба і яке то добро Христос обіцює. Бо якщо Христос приказує щодня про це просити, тим са­мим обіцює.

І чого ж людству найбільше бракує? За чим тужить? Воно терпить і стогне у невисказаних болях з браку прав­ди, справедливости, любові і того ладу, який любов при­носить. Від віків тужимо за здійснення тих вселюдських ідеалів і потребу їх, їх брак відчуває кожна душа зокрема. А від віків світ цілий іде такими дорогами, що видаються прямо протиставленням цього, що повинно бути. Болю­чий досвід кожного з нас і кожної днини нашого життя пригадує ту страшну правду Божого об’явлення, що “весь світ лежить в лихім“, у злі (І. Йо 5,19).

Хоч Христос поміж нами присутній і Його Церква від віків працює над здійсненням тих Божих ідеалів, світ досі такий, що не знати, чи не віддалюється щораз біль­ше від тих ідеалів. Сьогодні майже не менше відносяться до людської суспільности усі ті так строгі суди апостолів, звернені до суспільности їх часів: “Звідки війни та сварні між вами, чи не звідси, з ваших пристрастей, що воюють у ваших членах? Бажаєте, а не маєте, убиваєте і завиду­єте, а не можете осягнути, сваритеся і воюєте, а не ма­єте, тому що не просите. Просите, а не дістаєте, тому що зле просите, щоб обернути на свої розкоші. Чужолож- пики, не знаєте, що приятель цього світа є ворогом Бога” (Як. 4,1-4). Чи ті слова сказані до людства першого, чи двадцятого століття? А той чорний образ, якому відпо­відає століттю? “А як не уважали відповідним мати піз­нання Бога, передав їх Бог ледачому умови, щоби робили те, що не годиться (нечисті гріхи проти природи), – на­повнених всякою несправедливістю, злобою, лакімством, лукавством, повних зависти, душегубства, сварні, зради, лихих обичаїв, ропотників, клеветників, ненависних Богови, зухвальців, гордих, хвальків, винахідників злочинів, неслухняних родичам, нерозумних, непомірних, немилос­тивих, немилосердних” (Рим. 1,28-30).

Чи ж не є грізною і кривавою характеристикою на­ших часів, що серед християнської суспільности Европи з року в рік гине більше невинних дітей з рук власних родичів, ніж гинуло людей в році світової війни.

Над тими жахливими образами уноситься ідеал Христової держави. Держави, у якій би згори донизу було впроваджене в життя поняття Христової влади; держави, у якій би згори донизу, зі сходу до заходу і з півночі до полудня був здійснений і виконаний ідеал християнської любові ближнього; держави, в якій би праця Христа і Його Церкви була у всіх напрямах і супро­ти всіх душ успішна аж до кінцевого тріюмфу; держави, що разом із Церквою живого Бога була би “стовпом і утвердженням правди” і справедливости (І Тим. 3,15). В “Отченаші” за таку державу просимо, і хоч Христос виразно казав Пилатови, що “Його Царство не з цього світа“, одначе таємничі пророцтва християнства, по­тверджуючи прохання “Отченашу“, протиставлять тузі терплячих людей часи, в яких затрубить семий ангел “І рознеслися великі голоси на небі, кажучи: царство цьо­го світа стало царством нашого Господа і Його Христа і царюватиме по вічні віки” (Об. 11,15).