Наші надії. Наші побоювання. Скільки ж у них предмету взаємних побажань, в яких щирости ніхто не сумнівається? Бо хто ж не бажає сповнення своїх надій? Лишень ті надії не є тільки особистими надіями кожного зокрема, а надіями, що відносяться до спільного добра всіх. Оскільки вони відносяться до особистого добра чи вигоди кожного зокрема, то в їх бажанні більше самолюбства, ніж любові. Тоді й найщиріші не мають для нікого вартости. Але коли відносяться до загального добра, а може, навіть з пожертвуванням особистого добра і готовістю жертвенної праці й навіть жертви самого життя, то ті надії, як і бажання, можуть бути переповнені ясним сонячним світлом братньої любові. А поміж християнами братня любов сама з себе переходить на християнську любов ближнього, що підносить людину до найвищих вершків християнської праведности, до найвищої християнської чесноти, до любові Бога. Коли нагода святочних побажань пригадує нам наші всенародні надії, коли побуджує болючі побоювання, що ті надії не справдяться, святочні побажання є самі собою прегарним торжеством любові Батьківщини, освяченої християнською любов’ю Бога. Вони стають самі собою торжеством і додають до торжества празника нову радість.
1943 р., квітня 2, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до читачів часописів”Краківські вісті” “Львівські вісті” й “Рідна земля”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень