роздуми на щодень

НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Святі – це люди, що “вірою поконували царства, чини­ли справедливість, доступали обітниць, загороджували пащі львам, втікали від вістря меча, ставали сильними з неміччю, бували хоробрими на війні, розбивали полки чу­жинців… А інші зазнавали наруг і життя, та ще й кайдан і в’язниці, були каменовані, пиловані, допитувані, убиті ме­чем умирали, бідуючі, гноблені, мучені.

“Царство Боже – це не їда й пиття, а справедливість, і мир, і радість у Святім Дусі” (Рим. 14,17). Говорячи про Божу любов, не можна не згадати і про ту чесноту, бо ра­дість є християнською чеснотою. Хоч і рідко приходить­ся про неї говорити в проповідях, то все-таки вона так просвічує християнське життя, що не є

Святий Августин у книзі “Про Господню бесіду на горі” (гл. 4) так каже: “Дух знання відповідає тим, що плачуть, – тим, що навчилися пізнати те зло, яке вони за добро вважали і яке їх побідило“.  Заслугою представляє Христос смуток.

Загально відомі уступи послання святого апостола Павла, в яких говорить про харизми Святого Духа. З них сходить великий апостол до того пречудового гимну про Божу любов. А про харизми пише так: “Є різниці й між служення­ми… і також різниці між діленнями, але Бог є той самий, що есе в усіх ділає… Одному дасться Духом слово

Людська душа сама є далеким і слабим відблиском і образом того Духа, така переповнена глибоких і непонятих для нас тайн. Як же ж зрозуміти стогони Святого Духа в наших душах, коли ми не розуміємо тих щоден­них зітхань душі, що рветься до добра й краси? Як же ж зрозуміти віщий подув Духа в бажаннях людської душі,

Святий апостол Павло, представивши в 12-ій главі Першого послання до коринтян свою науку про духовні дарування, дані на користь Церкви, звертає нараз так не­сподівано в інший бік, що це мусить ввести нас у якесь здивування, яке переходить усяку гадку. Видавалося, що над читачами просто отворив небо, що зробив їх просто учасниками Святого Духа, а нараз

СВЯТОГО ДУХА У торжественний празник П’ятидесятниці, в празник Святого Духа, у свято духовости і того надприрод­ного, непонятого покликання нас, марних істот, із кости і крові, в ангельські обителі, якими похвальними вінця­ми зможемо звеличати Того, Котрий такий величний, такий невисказаний і непонятий план довершує на на­ших очах, у наших душах і тілах?

ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ Обіцюючи зіслати Свого Духа з неба від Отця, Хрис­тос означує Його виразно як Учителя. “І Я упрошу Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був із вами по віки” (Йо. 14,17). Коли переглянемо церковну літературу перших часів після Зіслання Святого Духа, то спостережемо, що Святий Дух сповняє таку величенну роль Учителя

“ХЛІБ НАШ НАСУЩНИЙ ДАЙ НАМ ДНЕСЬ” Тим проханням просимо дальше святого Таїнства Євхаристії й потрібних нам у кождій хвилі життя Та­їнств; просимо того, щоби без Таїнства не вмерли, щоби ми достойно й добре сповідалися, щоби ми не тратили таїнственної благодаті – тих Таїнств, що на ціле життя дані: Хрещення, Миропомазання, Священство, або на цілий період

“Не кожний, хто каже мені: Господи, Господи, увійде до небесного царства, але той, хто творить волю Мого Отця, що на небесах” (Мт. 7,21). Ось дорога до неба, дорога до святости, бо святість – не що інше, як умовина, без якої не можна до неба дістатися. До небесного царства не увійде нічого скверного, а тільки ті,

Боже синівство – то фундаментальна правда христи­янства, то дар Ісуса Христа, то прямо цілий Новий завіт – завіт благодаті та любові; тому й те слово “Отче” є сло­вом благодаті і словом любові, можливим тільки у Христі й у Святому Дусі; щоб його сказати, треба бути дійсно си­нами, “а що ви є синами, післав Бог Духа

В кожнім Христовім ділі, і в кожнім слові, і в житті, і в страстях, і в смерті душа , котра любить, котра шукає, всюди знайде Христову любов. Як у всіх речах, що їх бачить на цім світі людське око, всюди є промінчики небесного сонця, так любов Ісуса Христа відбивається, світить, гріє у всім тім, що