365 днів з Великим Митрополитом

Прегарний у нас звичай, що люди перед Святим Причастям взаємно прощають собі свої провини навіть тоді, коли ті провини є лише дрібні, ті щоденні промахи, яких і праведний не може уникнути.

Хто має в душі Божу благодать, себто чия душа свята, Богові мила, хто є Божою дитиною, наслідником Божого царства, той, хоч найдеться поміж дикими звірятами або серед хвиль розбурханого моря, недалеко від повного щастя, вічної нагороди.

Коли ми свідомі, що маємо освячуючу Божу благодать, і коли, вгинаючись під хрестом терпіння, повторюємо з Христом Спасителем Його молитву в Гетсиманському саду: “Не Моя воля, а Твоя нехай буде“, – то, хоч би ми й не могли запанувати над почуванням, все-таки наше терпіння буде християнським терпінням і не буде без нагороди та без рясних

Дорогі мої браття! Вас – священиків, вас – вірних, а передовсім вас – усі невинні діти, прошу: помоліться усі разом зі мною за грішників, що жиють без Божої благодаті, за ту нещасну душу, що навіки пропадає. Бо не вміють і не хотять уміти сказати митареве слово: “Боже, милостив будь мені, грішному”. Може, вдасться нам усім разом

“Боже, милостив будь мені, гріwному’”. Очевидно, не вистарчить то слово сказати як-будь, бездушно. В нього треба вложити і душу, і серце, і глибокий жаль, і сильну волю поправи. Боже милосердя безконечне. Христос, розп’ятий на хресті, простив розбійникові. За хвилю жалю і покаяння обіцяв йому: “ще сьогодні будеш зі Мною в раю’”. Так само може і тобі, нещасний,

ЧЕТВЕРТА НЕДІЛЯ ПОСТУ Покаяння тим сильніше й тим глибше, чим глибше можемо вглянути в свою душу. А це нелегка річ, бо душа – то просто неначе глибока печера, повна густої темряви, в якій людське око мало що, а часом нічого не бачить. Попросивши помочі з неба, стараймося вглянути в ті нетрі темряви, в яких наше

ЗАУПОКІЙНА СУБОТА Пам’ять про смерть є для християнського життя дуже потрібним, майже необхідним елементом. Християнинови, щоб виробити собі правильний осуд про християнське життя, про свої власні недомагання й про покаяння, треба раз у раз на життя теперішнє й 6удуче подивитися з того становища, де теперішне життя вже кінчиться, а за хвилину має зачатися життя будуче, життя

При тому покаянню, що до нього Церква взиває в часі Великого посту, перша річ і найважніша – рахуватись зі своєю совістю, чим хто міг согрішити проти своїх обов’язків супроти Церкви. Не буду пригадувати поодиноких випадків, бо кожний при іспиті совісти сам повинен на них прийти, а скажу тільки загально, що християнин, який побожно своєї Церкви і

У християн є святий, важний звичай, щоб усяке діло зачинати молитвою або бодай знаком хреста. Хрестимося перед їдою, перед спанням, перед кожною навіть не дуже важною справою в житті. Так поступаємо, може й тому, щоб сповняти приказ святого Павла: “Чи їсме, чи n’єте, чи що інше робите, все робіть на Божу славу” (І Кор.10, 31).

Якщо хочемо бачити, який християнський лад є в житті кожноrо християнина, пригляньмося християнському ладови, який є в його родині, в якій батьки по-християнськи живуть, по-християнськи себе взаємно люблять і люблять дітей, діти по-християнськи виховані, й не тільки як одиниці, але й як родина виконують свої обов’язки супроти Бога й людей. У такій родині легко кожному

Ми в часі Великого посту вже від кількох тижнів звертаємо зір душі на те, що в середині, в совісті, в серці, в душі, там, де людське око не сягає. Бо знаемо добре, що всі ми грішники, знаємо, що коли скажемо, що не маємо гріха, себе самих обманюємо й немає в нас правди (1 Йо. 1, 8).

Каже святий апостол Йоан: “По цьому пізнали ми любов Божу, що Він Свою душу nоложив за нас, i нам треба класти душі за братів” (І Йо. 3, 16). Тому не можна сумніватися, що стрільці, які в війні поклали життя своє в обороні вітчини для сповнення свого обов’язку або з любові до своїх рідних, вмерли як християни, себто