“Боже, милостив будь мені, гріwному'”. Очевидно, не вистарчить то слово сказати як-будь, бездушно. В нього треба вложити і душу, і серце, і глибокий жаль, і сильну волю поправи.
Боже милосердя безконечне. Христос, розп’ятий на хресті, простив розбійникові. За хвилю жалю і покаяння обіцяв йому: “ще сьогодні будеш зі Мною в раю'”. Так само може і тобі, нещасний, бідний грішнику, простити найбільші провини і прийняти тебе до Свого царства. Але на таку безконечну любов Христа може надіятися тільки той, що зі своєї сторони все зробить, що може, щоб поправитися і змінити життя.
Але коли душа так до гріха привикла, так зжилася з ним, що всім гордить, навіть найсвятішим Таїнством Євхаристії, коли відважиться хоч би тільки один раз ужити того Таїнства для зневаження милосердного Бога, стає його серце прямо оковою, а зір душі так никне, що прямо нічого з надприродного життя не доходить до душі. Такий нещасний грішник пропав, для нього рятунку, для нього спасення немає. То не значить, що не міг би покаятися, коли би хотів, – міг би, але не схоче. Та воля в ньому завмерла. То не значить, щоб і Бог не міг його чудесним способом оздоровити, – міг би, але, відай, наколи б навіть Бог хотів таке чудо зробити, грішник сам покинув би і той послідний дарунок неба.
До тебе, нещасний грішнику, звертаюся тим словом: може, лиш коротка хвиля дочасного життя тобі лишилася, може, за хвилю, до вечора западешся у ту пропасть, з якої нема вже вибавлення. Коли не можеш здобутися на акт жалю і покаяння, зроби бодай одно, про що, тебе прошу, і скажи: Пресвята Богородице, спаси мене! Подумай про ту одну Всесвяту і Предобру, що й для тебе має материнське серце. Звернись до того материнського серця, проси Її о поміч в ділі, в якому собі не можеш дати ради. Пресвята Богородице, спаси і нас всіх грішних.
1944 р., квітня 3, Львів. – Із пастирського nослання Митрополита Андрея до духовенства і вірних на Великий nicm “Про nокаяння”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень