Прегарний у нас звичай, що люди перед Святим Причастям взаємно прощають собі свої провини навіть тоді, коли ті провини є лише дрібні, ті щоденні промахи, яких і праведний не може уникнути. Якщо б Свята Сповідь те одне добро приносила, що пригадує нам обов’язок проститися з ближніми й обов’язок прохати прощення, то приносила б велике добро людському суспільству, бо, без сумніву, немає речі, яка більше шкодила б людям, як ворожнечі, сварні, процеси, роздори, поділ у найважніших справах, що відносяться до цобра і Церкви, і народу. Немає також сумніву, що одним із найважніших знамен християнського життя є та лагідність мудрости, що про неї так гарно говорить святий апостол Яків. Апостол додає такі слова, що неначе до нас відносяться: “Коли ,ж маєте гірку зависть ma коли є спори у ваших серцях, не хваліться і не будьте лгуналми npomu nравди. Бо ця мудрість не,сходить згори, але вона земська, змислова, диявольська” (Як. 3, 14-15). Цінне добро, цінний Божий дар – така встанова, що лагодить спори, ворожнечі, зависті й ненависті поміж людьми. Цінна для цілого народу встанова святої Тайни Покаяння.
1937 р., листоnада 3, Львів. – Із nастирського послання Mumponoлuma Андрея до тих, що на Пасху не сповідалися
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень