Хто має в душі Божу благодать, себто чия душа свята, Богові мила, хто є Божою дитиною, наслідником Божого царства, той, хоч найдеться поміж дикими звірятами або серед хвиль розбурханого моря, недалеко від повного щастя, вічної нагороди. А все-таки він є Божою дитиною й все-таки душею він неначе в небі, бо, як каже апостол, “наше життя в небі”; наше, себто християн, що живемо Божою освячуючою благодаттю, що не маємо тяжких гріхів, які нам ту Божу благодать відбирають. А навпаки, хто Божої благодаті не має, то хоч він і на царських престолах серед розкошів і багацтва, все-таки він рабом, рабом гріха, рабом своїх пристрастей. “Чи не знаете, – каже апостол, – що кому віддаєте себе в слуги на nослух, то ви слугами того, кого слухаєте: або гріха на смерть, або nослуху на nраведність?” (Рим. 6, 16). Що ж із того чоловікови прийде, що на коротку хвилину цього життя буде царем, багачем, чи людиною славною, чи по-людськи щасливою, чи, як каже Ісус Христос, хоч і ввесь світ набуде, себто всі добра цього світа, а потерпить на душі, стратить душу? Чим же відкупить ії? – питає Христос. Ціле життя на цьому світі – це тільки одна хвилина нашого існування, бо наша душа безсмертна і в порівнянні з тим, що є цілим життям чоловіка, життя на цьому світі менше, ніж одна хвилина в порівнянні до сотки літ.
1937 р., листоnада 3, Львів. – Із пастирського послання Митроnолита Андрея до тих, що на Пасху не сповідалися
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень