У християн є святий, важний звичай, щоб усяке діло зачинати молитвою або бодай знаком хреста. Хрестимося перед їдою, перед спанням, перед кожною навіть не дуже важною справою в житті. Так поступаємо, може й тому, щоб сповняти приказ святого Павла: “Чи їсме, чи n’єте, чи що інше робите, все робіть на Божу славу” (І Кор.10, 31). Як же нерозумно поступав би християнин, що хрестився б перед їдою, щоб на славу Божу те діло зробити, а не тямив би, що перед таким важним ділом, від якого зависить ціла майбутність не тільки твоя, але, скажім просто, може, дуже багатьох людей, себто жінки, дітей, внуків, правнуків, – щоб у такому ділі цілком не дбати про те, щоб у вашій родині від самого початку “nрославлявся Бог через Ісуса Христа, Котрому слава й сила во віки вічні. А.мінь”.
А якщо про християнську родину говорю, то в першу чергу запитаю, чи у вас, сестро, брате, є той християнський звичай, щоб щодня бодай раз спільно й наголос відмовляти усі християнські молитви? Від того звичаю в великій мірі зависить сповнювання всіх християнських обов’язків у родині. Родина, що спільно, свято й добре молиться, буде мати благословення з неба, буде мати взаємну любов та легко буде поборювати всі труднощі й непорозуміння, які могли би псувати життя родини.
1938 р., лютий-березень, Львів. – Із пастирського послання Митррополита Андрея до духовенства і вірних із закликом до покаяння в часі Великого посту
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень