Роздуми на щодень

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ТВЕРЕЗОСТИ Пригадуєте собі, певно, Христову притчу про самари­тянина: на дорозі між Єрусалимом і Єрихоном подорожній попав у руки розбійників. Напали на нього на битій доро­зі, побили, пограбували, зраненого покинули при дорозі. До кого подібний цей бідний подорожній? Подібний до грішника. На дорозі життя чекають на християнина вороги спасения, щоб не допустити до Божого

Ціле Святе Письмо оповідає нам про ту безмірну Божу любов, про яку святий апостол Павло каже, що вона “виллялася в наші серця Духом Святим, даним нам ” (Рим. 5,5). На її безконечну глибінь вказує хоч би те, що, “як ще ми були грішниками, Христос умер за нас. Багато більше тепер, коли ми оправдані Його кров’ю,

Знаємо, що вічне життя на тому полягає, щоби Бога пізнати. “Це є життя вічне; щоб пізнали Тебе, єдино­го правдивого Бога, й Того, що Ти пісяав, Ісуса Христа” (Йо. 17,3). З того виходить, що вічним спасениям є не­наче сам Бог, як сказав Ісус: “Я є дорога, і правда, і жит­тя” (Йо. 14,6). Тому в Святому Письмі

СОФІЇ, ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ МЧЦ. Святий апостол Яків у своїм посланню (1, 5) каже так: “Коли ж кому з вас недостає мудрости, нехай про­сить від Бога; що дає всім обильно й не докоряє, а даєть­ся йому, – а нехай просить у вірі, нічого не сумніваючись “. На першому місці мусить ударяти в душу те слово

Свята віра, дорогі, – то дуже цінна благодать із неба. Віра – це надприродна сила, що наші душі лучить із не­бом; це надприродне світло, що нам дає пізнати правди, об’явлені самим Богом; це надприродна сила і чеснота, яка нам дає визнавати правдою все те, що Бог об’явив, а свята Вселенська Церква подає до вірування. Тому

Почитания святого Господнього Хреста є одною з найважніших сторінок почитания Бога-Чоловіка. Як ясне сонце на небі буває часом заслонене темни­ми хмарами, так і слава та радість християнського життя буває заслонена хрестом-терпінням. А ті хмари бувають часом такі темні, що й праведники забувають про це, що є поза заслоною.

ВОЗДВИЖЕНИЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА Яке значення в християнському житті має знак хреста, показує найліпше те, що ще в століттях, в яких невільно було виставляти хреста і йому покланятися, поганський світ сміявся з християн і переслідував їх за почитания хреста. А перше переслідування після навернення поган­ського світу до християнства, за Юліяна Апостата, було передусім звернене проти почитания

Любов є жертволюбива, солодка, згідлива, довго тер­пить і милосердиться. “Любов не завидує й не чванить­ся; …не є користолюбна, …не задумує зла, не тішиться неправдою, а тішиться правдою. Все зносить (і) всьому вірить”; усе любить і не підозріває;” всього надіється (і) все перетерпить” (1 Кор. 13,4-7).

Молитися за спасения других – це наш обов’язок. Мо­литися за поширення Христового Царства на Землі – це також наш обов’язок. Тому молімся не тільки за себе, але і за других. Скільки разів повторяємо слова молитви: “Да прийдеть царствіє Твоє, да будеть воля Твоя“, – маймо на думці й зблудившого ближнього нашого і просім о ласку,

Саме християнське життя приближує нас до Бога, воно саме є безнастанним скріплюванням нашої на­дії. “Приближуйтеся до Бога – і приближаться до вас” (Як. 4, 8). Якщо є щось непевного в осягненні вічної нагороди, то непевним тільки наше поступування. Ми можемо не хотіти тієї нагороди, й тому можемо бути її позбавлені, але хотіти або не хотіти,

Зберігання миру братньої любові між християна­ми – це найважніший, щоб не сказати одинокий, спосіб прославлювання Бога. Це ж і ціль приходу Божого Сина на цей світ, щоб роз’єднаних гріхом людей з’єдинити і спасти. До єдности кличе нас та любов Бога до нас, грішних людей, що нею “Бог так полюбив світ, що Сина Свого единородного дав”

Кожної днини пересуваються перед нашими очима такі терпіння людей, що видається неможливим, аби людське серце не відчувало їх дуже глибоко. Пересу­ваються перед очима людей потрясаючі і зворушуючі терпіння, на які або ніякої заради нема, або вона перевищає намного всю нашу спроможність. Тоді видається безхосенним про ті терпіння говорити, а говоріння ви­дається в порівнянні з ділами