СОФІЇ, ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ МЧЦ.
Святий апостол Яків у своїм посланню (1, 5) каже так: “Коли ж кому з вас недостає мудрости, нехай просить від Бога; що дає всім обильно й не докоряє, а дається йому, – а нехай просить у вірі, нічого не сумніваючись “. На першому місці мусить ударяти в душу те слово “кому недостає мудрости“. Хто ж до цього браку не буде почуватися? Хто ж потрафить про себе думати, що по-Божому є мудрий? Здається, що стільки, скільки в нас християнства, скільки в нас віри, скільки в нас Божої благодаті – стільки й пересвідчення, що якраз нам бракує мудрости. Бо ж нема найменшого сумніву, що мірою тих всіх наведених прикмет чи справ є покора, а треба хіба бути дивно позбавленим покори, щоби про себе думати, що мається Божу мудрість. Коли до того зважимо, що те слово находимо у Святому Письмі – не раз так труднім для нашого поняття, так не раз темнім і переповненім трудностей не до розв’язання для найбільше учених і найсвятіших богословів християнства, – то навіть із до брою дозою почуття своєї науки і розуму й без найменшої пересади в покорі, навіть зі значним браком покори ще не можемо того слова не взяти прямо до себе.
Божа мудрість, яку би ми не дали їй дефініцію, є неначе учителькою чи скарбницею усіх чеснот і усіх духовних дарів.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень