Знаємо, що вічне життя на тому полягає, щоби Бога пізнати. “Це є життя вічне; щоб пізнали Тебе, єдиного правдивого Бога, й Того, що Ти пісяав, Ісуса Христа” (Йо. 17,3). З того виходить, що вічним спасениям є неначе сам Бог, як сказав Ісус: “Я є дорога, і правда, і життя” (Йо. 14,6). Тому в Святому Письмі у сотках текстів приходить висказ, що предметом надії є Бог, неначе посідання Бога. Так, наприклад, питає Давид: “Що є предметом очікування мого, – чи жне Єгова?” (Пс. 38, 8), – і знову: “Бо Ти дожидання моє, Єгово, надія моя від молодости моєї” (Пс. 70,5).
Надія є причиною безнастанної радости вірних: “Зрадується серце моє Твоїм спасениям, співатиму Єгові, що вчинив мені добро. Співатиму при гуслях імені Найвищого” (Пс. 12, 6), – є загально надією тих, що радуються: “Радійте надією, в горю бувайте терпеливими, перебувайте в молитві” (Рим. 12,12).
Надія дає чоловікові велику певність. “Багато каже моїй душі: нема йому спасения в Бозі його. Та Ти, Господи, є моїм Заступником, славою моєю і тим, що підносить голову мою” (Пс. 3,2-3)… “Не буду боятися десяток тисяч людей, що окружають мене” (Пс. З, 6), “Встань, Єгово, вирятуй мене, Боже мій” (Пс. 3,6), “Хоч би я ходив посеред темряви смерти, не буду боятися зла, бо Ти зо мною” (Пс. 22,4).
1935р., лютого 12 – грудня 15, Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Християнська праведність”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень