Кожної днини пересуваються перед нашими очима такі терпіння людей, що видається неможливим, аби людське серце не відчувало їх дуже глибоко. Пересуваються перед очима людей потрясаючі і зворушуючі терпіння, на які або ніякої заради нема, або вона перевищає намного всю нашу спроможність. Тоді видається безхосенним про ті терпіння говорити, а говоріння видається в порівнянні з ділами чимсь таким марним, що той, який говорить про це, мусить просто до себе примінювати слово святого Йоана: “Хто мав би достатки сього світу і бачив свого брата, що в потребі а замкнув би своє серце перед ним як перебуває в нім любов Божа? Дітоньки, – додає святий Йоан, – не любіть словом, ані язиком, а ділом і правдою” (1 Йо. 3,17). Майже стид говорити про милосердя, коли так часто, так безнастанно не можна до слів додавати діл милосердя. А однак говорити треба; до того змушує і наука Ісуса Христа, і уряд проповідника, і потреба людей, і таке виняткове в наших часах загальне і безмірне терпіння людства, а передусім убогих і недужих.
В часах, коли діло милосердя і милостині стається чимраз трудніше, тим усильніше мусить християнин плекати розположення серця до милосердя та милостині, себто співчуття, бажання, волі. Нехай зовнішня милостиня буде мала, коли не може здобутися на більшу, але нехай буде бодай символом того, що людина рада би дати, що душа бажає, чого хотів би чоловік. Може, милосердний Бог прийме і таку, хоч незначну, лепту для того внутрішнього християнського розположення душі.
1942 р., червень, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних “Про милосердя”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень