Андрей Шептицький

Так, як грім з неба, сплинула колись Божа благодать надушу грішника Савла і зробила з нього великого і свя­того апостола Павла. І ти, мій брате, покликаний Богом до святости християнського життя, і ти з християнсько­го роду Божих синів; через хрещення ти дитина світла, а тільки припадково попався у тую темряву, в якій жиєш.

Дорогі браття, любіть Вселенську Церкву учіться пізнавати її, у своїх молитвах пам’ятайте про неї. Мо­літься також за Вселенського Архиерея. Він молиться за вас і любов’ю християнською бажає вам і всім людям найліпшого добра. Після змоги старайтеся про послух для Церкви. З послуху для неї сповняйте той Божий за­кон, день святий святіть, як то Церква жадає.

Яка ж важлива річ для християнина – навчитися так жити, щоб завжди бути готовим стати перед Божим су­дом, щоб завжди мати чисте серце, спокійну совість. Тої науки, дорогі браття, не можна нікому переда­ти. Кожний мусить її знайти у власній душі, у власно­му житті. Але якщо щось може довести душу до такого щасливого, чистого життя, то

Ісус Христос сказав: “Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені і Я в ньому, той багато плоду прино­сить. Без Мене нічого не може творитися” (Йо. 15,5). Так, як галузка не може цвісти і родити плоди, якщо не є злучена з пнем, з котрого тягне соки, так само душа християнина, якщо не є

У всьому, що до істоти Церкви не належить, у цілій своїй людській ділянці пристосовується вона до людей. І тоді стається такою людською, такою народною, як ні­яка інша народна інституція. Бо перш усього пропові- дає до людей їхньою власною, рідною мовою. Також на народну мову перекладає свої загальнолюдські твори – Святе Письмо і твори отців.

Ви так дбаєте про всяке дочасне добро, так вміє­те старатися про нього, трудитися над ним, про нього пам’ятати і вдень, і вночі. І що ж поможуть всі ваші пра­ці, всі ваші зусилля, якщо не будете дбати про Боже бла­гословення, як забудете про те, що найважніше. І священик підносить в імені Христа чашу до людей, чашу

Хто лише з вірою дивиться на чашу, котру священик показує народові, запрошуючи в імені Христа до Боже­ственного бенкету Євхаристії, той не може не бачити, що та чаша ясніша від сонця, дорожча від золота і над усі до­рогоцінні камені. В тій чаші життя, з любові віддане за нас у жертву, в тій чаші б’є серце приятеля,

Сто разів Христос обіцяв у Євангелії, що Бог вислухає кожної нашої молитви, що можемо про що-небудь проси­ти -“і дасться”нам. Зачасто забуваємо про ту обітницю, як нерозумна дитина, котра просить свою матір того, що пев­но пошкодить її здоровлю, і плаче, коли їй відмовиться. Так і ми молимося про речі, котрі можуть пошкодити нашим душам, а коли

Пречиста Діва є нашою Матір’ю. Ми є членами Хрис­тового духовного тіла. А це духовне тіло, зложене зі всіх тих, що в Нього мали вірити, прибрав Собі, прийма­ючи тіло з Пречистої Діви. Христос зістав головою того тіла, стаючи Сином Марії. Тому Марія є не лише Матір’ю Христа через природне народження, але через те саме й духовною

ПОЛОЖЕННЯ ЧЕСНОЇ РИЗИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ Перший архангел Гавриїл поклонився Дівиці і перший став до Неї говорити слова молитви: “Радуйся, обрадованная”, -ті самі слова, що ми сьогодні так часто за ним повторюємо, коли говоримо “Богородице Діво”. Чи то не дивна річ, не надзвичайна, милі браття, щоби небесний ангел словами молитви вітав убогу Дівицю? Чи в тім не

А що ж сказати про потрясаюче враження, яке мусить справити на християнина торжественна хвиля, коли проповідує вже не хто інший, а сам учитель народів ве­ликий Павло? А коли до того на тій проповіді вам про себе говорить, оповідає про свої видіння і про те, як був взятий до третього неба так, як це щороку буває

СОБОР ДВАНАДЦЯТИ АПОСТОЛІВ Апостоли, в повному значінні того слова, є нашими батьками по вірі. Через їх руки дав Бог людству і кожно­му народови у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У свойому аскетично­му житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їх рук. їх апостольським трудам і