Ви так дбаєте про всяке дочасне добро, так вмієте старатися про нього, трудитися над ним, про нього пам’ятати і вдень, і вночі. І що ж поможуть всі ваші праці, всі ваші зусилля, якщо не будете дбати про Боже благословення, як забудете про те, що найважніше.
І священик підносить в імені Христа чашу до людей, чашу Божого благословення. І ніхто не дбає.
Люди так уміють дбати про корм для тіла, так на нього працюють, а коли Христос подає духовний корм і духовний напій, що дає життя і силу душам, що кормить душу, люди відвертаються від нього, не хочуть його, хоч Христос виразно обіцяв: хто передовсім шукає царства Божого і Божої правди, тому буде додане все інше. “Шукайте перше царства Божого та його справедливости – і все те вам додасться” (Мт. 6,33).
Це чаша царства Божого і Божої правди. Чому ж люди так мало дбають про неї? Чому ж так рідко до неї приступають?
Люди уміють дбати про здоровля. Хворі їздять світами, щоб вернути здоровля, платять за лікаря, за ліки – і не питають про той Божий лік, котрий зцілює всякі недуги душ, а тілам дає запоруку вічного воскресения.
Тиснуться до цілющих криниць, щоби вмитися, скупатися, бути здоровим, та забувають, що одна найменша капелька з тої чаші могла б очистити увесь світ, оздоровити увесь світ, принести всім вічне життя.
Люди так дуже дбають про родинне щастя – і добре роблять, бо нема важнішого щастя над домашнє, родинне щастя. Але чому ж не пам’ятають про те. що родинне щастя залежить у великій мірі від побожности, від любові, котрі можна черпати і з тої євхаристійної криниці – так багато, так часто.
1909 р., травня 1, Лаврів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до вірних “О частім Святім Причастю”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень