Роздуми на щодень

ДЕНЬ СВ. КИРИЛА І МЕТОДІЯ, РІВНОАП. У святій Католицькій Церкві вже в перших століт­тях витворилися, з Божої волі, східні й західні обряди. До найдавніших східних обрядів належить грецький обряд, а з західних найбільший є латинський обряд. До східних обрядів належить теж і наш греко-католицький обряд, що постав із найстаршого грецького обряду тоді, коли, з Божої волі, слов’янські

“Без віри… неможна приподобатися Богови ” (Євр. 11,6) й не можна дійти до спільноти Його дітей. Без віри ніхто ніколи не може дійти до оправдання. Так само не може дійти до вічного життя без  “витривання (в вірі) аж до кінця” (Мт. 10,22; 24,13).

Коли нам справді іде про красу, про велич, про свя­тість Богослужень, тоді передовсім стараємось усунути всяке недбале виконання обряду, а недбалість, навіть у добрих річах, видасться нам майже святотацтвом. Так І Святе Письмо каже: “Проклятий чоловік, що сповняє Боже діло з легковаженням або недбальством” (Єр. 48, 10). Хто свідомий величі Божої Служби, тому не рівнодушно,

Це майже очевидне, що християнське життя полягає не тільки не зовнішньому заховуванні Божих і церковних заповідей, але полягає передовсім на надприродному житті з Божої благодаті. Через Божу благодать християнин є членом містичного Христового Тіла, через Божу благодать його тіло і душа є, по висказу святого Павла, храмом Святого Духа.

У Святому Письмі сказано: “Царство Боже всередині нас” Коли ж обходимо празник Божої благодаті? Христа, жиючого в душах християн? Коли ж празник тої безконечної глибини Божої любові, яка проявляється у благодаті, даній кожному з нас зокрема? Коли ж, у якому празнику церковного року, приходиться нам прослав­ляти і величати безодню чудес безконечних, непонятих невисказаних чудес, які з

Причастя потрібне, воно є конечне для вічного спасення. Хто не причащається, не буде жити вічним жит­тям. При кожній Службі Божій священик, звертаючись до людей з Пресвятим Таїнством в руці, взиває усіх при­сутніх: “Зі страхом Божим і з вірою приступіте!” І там, де нарід здає собі справу звеличі цього Таїнства та з безконечного хісна Святого Причастя,

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ Христова Церква не перестає пригадувати вірним їхні християнські обов’язки, а між ними перше місце займає обов’язок заховувати Божі заповіді. Бувають, одначе, часи, в яких суспільність особливішим способом потребує, щоб вірним той обов’язок торжественно і усильно пригадати. По нашому глибокому переконанні, настали саме такі часи – часи, в яких люди забувають на

ДЕНЬ НАУКИ Віра й розум не тільки не можуть бути собі противні, а навпаки – вони взаїмно собі помагають: розум доказує основи віри і, просвічений світлом віри, розвиває науку про Божі діла, а віра увільняє розум від блудів і збагачує його многими пізнаннями. Тому Христова Церква завсігди далека від того, щоб противитися розвоєви куль­тури, мистецтв

Наша надія на милосердя мусить бути змішана так страхом перед справедливістю, що треба нам надіятися зі страхом і боятися з надією. Мусимо надіятися на Боже милосердя так, щоби не забувати про страшну Його справедливість, і так боятися справедливої кари, щоби не тратити надії на милосердя. Солодкість надії все у нас змішана з гіркістю боязні. І навіть тоді,

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ СІМЕЙ Від здоровля християнської родини зависить ціла атмосфера, в якій люди виховуються. Майже безхосенною буде праця учити людей Господнього страху Божої любові, любові ближнього там, де нездорова, затроєна атмосфера родинного життя. Виховною працею християнської матері, дбайливою опікою християнина-батька, добрим приміром і проводом старших братів чи сестер в численній родині виробляються ті християнські чесноти,

“По сім спізнають всі, що ви Мої ученики, коли любов матимете між собою” (Йо. 13,35). Отже, чеснота любові є мірилом християнства у кожній людині. Так! Остільки саме християнин направду перейнятий наукою Христа, оскільки любить ближнього. А хто ближнього не любить, той, хоч би був і охрещений, не є справжнім християнином. Бо хто не любить брата-ближнього,

СВ. АПОСТОЛА ЯКОВА Як святий апостол Павло є представником і творцем аскези християн, навернених із “народів”, себто з поган, так святий Яків, перший Єрусалимський єпископ і брат Господень (названий Господнім братом), є типом юдеохристиян, себто християн, навернених із жидівства. Передання оповідає про нього, що його так поважали навіть жиди-нехристияни, що здобуття і зруйнування Єрусалима приписували