20 травня

У Святому Письмі сказано: “Царство Боже всередині нас” Коли ж обходимо празник Божої благодаті? Христа, жиючого в душах християн? Коли ж празник тої безконечної глибини Божої любові, яка проявляється у благодаті, даній кожному з нас зокрема? Коли ж, у якому празнику церковного року, приходиться нам прослав­ляти і величати безодню чудес безконечних, непонятих невисказаних чудес, які з Божою благодаттю є злучені у кожному серцю кожного християнина? Христос, жиючий у людській душі, чи то не Христос, що підносить із болота і гною упавшу людську природу до достоїнства Божих дітей, а відтак, наново розп’ятий, конає в тій душі, щоби воскресший наново її двигав до християн­ського оправдання? Подія Божої благодаті в людській душі – то не раз многократне повторювання розп’яття, і воскресення, і многих, і многих чудес, оповіджених в Євангелію. Хто ж зрозуміє, хто ж оповість, яка ширина, і довжина, і висота, і глибина Божої любові, любові Христа, записаної слідами Його Крові у глибині наших душ? Хто ж оповість безконечне Його милосердя, і Його тер­пеливість, і Його всемогучість, і Його доброту, яка про­являється у світлі Божої благодаті, якою нужденні, сла­бі, маленькі людські істоти стають учасниками Божої природи (2 Пт. 1,4)? Бо ж Божа благодать – то непоняте споріднення людини з Богом, то зв’язь, куплена ціною Христового життя і Христової смерти. Христова благо­дать – то вінець Царя Христа, зложений на голову мар­ної людини. Божа благодать – то Дух святий, що мешкає в людській душі (1 Кор. 3,16). Божа благодать – то Боже синівство, то любов, улита в наші серця Духом Святим, любов Бога до нас і нас до Бога. Божа благодать – то за­вдаток вічного життя, то вічне життя, то блаженство небесне, зачате вже тут, на цьому світі. Чи можемо до­сить прославляти і величати невисказаний Божий дар? Празник Царя Христа є бодай нагодою пригадувати собі той дар та за той дар дякувати.