Коли нам справді іде про красу, про велич, про святість Богослужень, тоді передовсім стараємось усунути всяке недбале виконання обряду, а недбалість, навіть у добрих річах, видасться нам майже святотацтвом. Так І Святе Письмо каже: “Проклятий чоловік, що сповняє Боже діло з легковаженням або недбальством” (Єр. 48, 10). Хто свідомий величі Божої Служби, тому не рівнодушно, чи знак хреста є зроблений із повагою, з перейняттям, із побожністю і точним виконанням приписаної форми, чи зроблений як-небудь, недбало. Будь що будь, усяке недбальство, всяке легковаження, всякий непристійний поспіх, усяке занедбання й усяка байдужність мусить бути раз на все усунена з пресвятого діла Богослужения. А коли хто в дусі богопочитання з віри у святість справи і з любові для Всевишнього, що кров Свою пролляв за нас і нас кормить Своїм Тілом і Своєю Кров’ю, хоче якнайстаранніше виповнити все, з природи річі питає про те, що приписане, й хоче сповнити все, що приписане. Стерегтися всякого недбальства, стерегтися в усім своєї волі, все приписане якнайточніше і якнайсвятіше сповняти – ось програма, що на неї мусять опиратися не тільки візантиністи, але й западники, бо усім нам лежить на серці одно: прославляти Бога як можемо найліпше, нічого не зміняючи ані не опускаючи та нічого не даючи по своїй уподобі.
“Слава во вишніх Богу” – отся ціль усякого Богослужения і усякого обряду приносить і мир людям доброї волі, й у тім мирі звершується. Зберігання миру братньої любові між християнами – це найважніший, щоб не сказати одинокий, спосіб прославлювання Бога. Це ж і ціль приходу Божого Сина на цей світ, аби роз’єднаних гріхом людей з’єдинити і спасти. До єдности кличе нас та любов Бога до нас, грішних людей, що нею “Бог так полюбив світ, що Сина Свого единородного дав” (Йо. 3.16). До єдности й любові взиває Христос цілою Своею наукою і цілим ділом Своєї жертви. Тієї єдности й нам, людям, треба так, що немає справ важніших: і до прославлення Бога, і до вічного спасения, і до конечного для життя миру, і просто до життя треба нам єдности братньої любові.
1934 р., грудня 5, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства “Про літургічне життя“
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень