“Без віри… неможна приподобатися Богови ” (Євр. 11,6) й не можна дійти до спільноти Його дітей. Без віри ніхто ніколи не може дійти до оправдання. Так само не може дійти до вічного життя без “витривання (в вірі) аж до кінця” (Мт. 10,22; 24,13).
Маємо обов’язок прийняти віру й тривати в ній до кінця, але той обов’язок трудно виконати; трудно чоловікови знати, яка є правдива Божа наука, що її має прийняти з віри. Бог захотів нам той обов’язок зробити легшим – і тому Своїм Сином, Ісусом Христом, установив Святу Церкву та позначив її очевидними знаками Своєї встанови, так що всі можуть її признати за сторожа й учителя об’явленої Божої правди. Церква – це сторож і вчителька Божого об’явлення.
Премилосердний Бог побуджує й помагає Своєю благодаттю тим, що блудять, щоб вони “прийшли до пізнання правди” (І Тим. 2, 4), а тих, що їх “з темряви переніс у чудове Своє світло” (1 Пт. 2, 9), скріпляє Своєю благогодаттю, щоб витривали в тому світлі. Ані від одних, ані від других Бог не відступає так довго, як довго вони не уступають від Нього.
1935 р., лютого 12 – грудня 15, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень