Наша надія на милосердя мусить бути змішана так страхом перед справедливістю, що треба нам надіятися зі страхом і боятися з надією. Мусимо надіятися на Боже милосердя так, щоби не забувати про страшну Його справедливість, і так боятися справедливої кари, щоби не тратити надії на милосердя. Солодкість надії все у нас змішана з гіркістю боязні. І навіть тоді, коли до нашого Спасителя Христа наближаємося, то, мимо цілого Його безмірного милосердя, не можемо забувати про те, що Він буде нашим суддею, що колись “прийде судити живих і мертвих”. Але коли наближаємося до Пречистої Діви з молитвою, то можемо на хвилю ніби забути про справедливість, а тішитися самою надією на милосердя.
Уряд святої нашої Матері і теплої Заступниці є урядом такого виключного милосердя, що грішника, який прибігає до Неї з довір’ям, приймає так милосердно, з таким милосердям за нього молиться, представляє його Своєму Синові, ніби зовсім забувала про всякі кари, що належаться за гріх. Вона мала таку велику участь у жертві Свого Сина, стільки разом з Ним за гріхи світу терпілася, що Її заступництво перед Богом подібне, як заступництво Її Сина може заважити на вазі справедливости Божої за не одну покуту і не одну кару. Тому неначе вільно їй забувати про справедливість, бо Вона зложила вже велику плату Божої справедливости.
1904 р., травня З (15), Крехів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних “Про Пренепорочне Зачаття Пресвятої Богородиці”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень