Це майже очевидне, що християнське життя полягає не тільки не зовнішньому заховуванні Божих і церковних заповідей, але полягає передовсім на надприродному житті з Божої благодаті. Через Божу благодать християнин є членом містичного Христового Тіла, через Божу благодать його тіло і душа є, по висказу святого Павла, храмом Святого Духа. Божа благодать дає християнинові Боже синівство, дає право до вічного спасення й до нагороди за кожне добре християнське діло, виконане у стані освячуючої ласки. До наприродного стану Божої благодаті доходить душа християнина через зв’язь із Христовою Церквою, а за посередництвом Церкви – зі самим Христом. Зв’язь із Христовою Церквою є нам конечно потрібна до надприродного життя, й без тієї зв’язі життя надприродного нема, або бодай нема його в тім порядкові, що загально встановлений у Євангелію. Людина може в правді й без ніякої зовнішньої зв’язі з Церквою спастися дорогою незвичайною через благодать милосердного Бога, але нормально поза Церквою нема спасення. До спасеня, до життя надприродного, що дає спасення, є потрібна зв’язь із Христовою Церквою.
1934 р., грудня 5, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства “Про літургічне життя”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень