Андрей Шептицький

“Да святиться ім’я Твоє, да прийде царствіє Твоє, да буде воля Твоя”. Ті три перші прохання мають, – так треба догадатися, – сотки значінь, а сотки приноровлень; кожде з них неначе те сонце, що не тільки просвічує і зігріває цілу сонячну систему і цілу нашу землицю, даючи життя всім творам, цілому людству, а рівночасно огортаючи

НЕДІЛЯ ТОМИНА Відомість про воскресення Христа, як блискавиця, розійшлася поміж учеників, але в більшій часті найліпші з них не вірять. Вертають до віри і радости християнського життя аж на вид воскреслого Христа, слухаючи Його бесіди. Але оповіданню, що хтось Його бачив, не вірять. Так ті двоє ученикі,. що, мимо таких бесід, покидають місто, так і

Хто хоч раз у день відмовить “Отченаш”з якоюсь бодай малою застановою, в того життя й без спостереження буде вникати думка “Бог – Батько”. І ця думка стане провідним світлом життя, і та гадка стане молитвою, може стати безупинною молитвою, хоч і не повторювана часто; вона може стало на дні душі перебувати; вона сама може молитися у

“Господи, научи нас молитися, як і Йоан научив сво­їх учеників”. На те Христос: “Коли молитеся – говоріть: “Отче наш…” Слова, передані Христом, є наче брамою до неба, до того неба, яким тут, на цьому світі, є вже “дух ласки і молитви”, до того неба, до якого прямою дорогою веде молитва.

“Хваліть Його всі ангели Його, хваліть Його всі сили Його” (Пс 148,2) Якою-небудь молитвою та якими-небудь словами звертаємося до Бога, якщо молимося правильно по-християнськи, ми нічого іншого не можемо сказати, як те, що міститься в Господній молитві. Бо не можемо бa­жати нічого ані ліпшого, ані нам відповіднішого, як те, що висказуємо бажаннями та проханнями “Отченашу“.

Про долю нашої молоді ми журимося, тому й у Ве­ликодні свята при святочних бажаннях передовсім молоді мусимо бажати християнського духа. Цей християнськии дух у таких часах, як наші, проявляється передовсім мужеством, бо мужества треба, щоб терпе­ливо зносити злидні життя, мужества треба, щоб опер­тися спокусам, мужества – християнської відваги – тре­ба, щоб побороти затії ворогів. Нехай

СВІТЛИЙ ВІВТОРОК Якщо хочете, дорогі мої, бути добрими, совісними та щасливими людьми, стережіться всякого гріха та поконуйте всяку пристрасть. Ніколи не стидайтеся своєї віри, навіть тоді, коли б ви жили серед людей, що не мо­ляться. Не стидайтеся голосно признаватися до своєї віри щоденними християнськими молитвами. Хоч би ви стрінули і людей, що з вас будуть

СВІТЛИЙ ПОНЕДІЛОК А після Свого Воскресення лишився Христос Спаситель із апостолами 40 днів: установляв, організував Свою Церкву, одну-одиноку, що мала всіх людей зібрати в одно, що мала сповнити чи докінчити Його діло – проповідування людству Божих правд і ведення їх до вічного спасення. Організував Свою Церкву та, як Сам каже, побу­дував її на власті –

ВОСКРЕСЕННЯ ХРИСТОВЕ. ПАСКА У світлий празник Христового Воскресення бажаю українському народови і укрзінсьгій родині тут і там, того здоровля і сили, від яких здоровля і сила народу залежить Якщо маємо дійти до часів, в яких український нарід буде розвивати здорово і свобідно всі Богом дані сили треба нам між собою з в прці для нашого

ВЕЛИКА СУБОТА Чим є християнське життя? Як у тих наших піснях починається від сумних молитов Великого посту а з них переходимо у радісні пісні Воскресення, так само у християнському життю через покаяння, терпіння, піст і умертвленим переходиться до радости Божого миру, сичтої і святої совісти – до радісної надії вічної нагоро­ди.

ВЕЛИКА П’ЯТНИЦЯ (ПЛАЩАНИЦЯ) “Боже, відпусти їм, бо не знають, що творять” (Лк. 28, 34). Так Ісус молиться я за тих, що до хреста прибивають. Силою тої молитви й ми спасенні. За ту доброту, за безконечну ласкавість, терпеливість, за відплату добром, за те, що грішники в невдячності завдають біль і терпіння, дякуймо. Дякуймо за себе самих,

ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР Ісус їсть із апостолами й учениками пасхального агнця, споминаючи прообраз Старого завіта. Їли стоячи, з палицею в руках, поясом перепоясані, скоро. Агнцеви не ломали костей і яко додаток їли гірке зілля. Це все – прообрази Христової смерти й того, що та смерть сповнила. Ісус кінчить у той спосіб старозавітний звичай і, вірний йому,