“Господи, научи нас молитися, як і Йоан научив своїх учеників”. На те Христос: “Коли молитеся – говоріть: “Отче наш…”
Слова, передані Христом, є наче брамою до неба, до того неба, яким тут, на цьому світі, є вже “дух ласки і молитви”, до того неба, до якого прямою дорогою веде молитва.
Пробуймо разом увійти у той “Отченаш“, у цю Господню молитву, і бодай якийсь час у ній перебувати. Пробуймо увійти хоч на хвилину у той храм, бо “Отченаш“- це Божий храм. Пробуймо почути запах того райського кадила, що зноситься перед Божий престол, пробуймо разом відітхнути тим чистим, ясним, гірським, оживляючим і цілющим воздухом, яким цей храм переповнений. Попробуймо бодай на хвилю знести очі на цей далекий-далекий пречудний виднокруг, звернути очі на цей вид, на ті видження, що у тому храмі перед душею відслонюються; пробуймо видіти і скоштувати, як добрий є Бог; ніде цього в тій мірі не зазнаємо, як у тому храмі; пробуймо прийняти те Святе Причастя молитви, увійти у цю спільність молитви, почути, як нам добре і привітно у тому Божому храмі, який є й нашою хатою, як широко жити у цьому широкому пречудному святому світі, яким є цей Божий храм.
Хто життям прославляє Бога, безупинно молиться, його життя молиться. Ясна річ, що лише тоді життя прославляє Бога, коли чоловік щиро, добре й довго та покірно молиться. Без такої молитви не може чоловік остерегтися гріха, не може в життю ані Бога так любити, як треба, ані ближнього, як себе самого. Хоч ярмо Христа легке, християнське життя стається легким лише з молитвою, а без неї не раз дуже тяжке. Тим-то й та наша просьба є такою потребою серця чоловіка. Як треба бути правим, чесним і добрим чоловіком, як треба совісно сповняти обов’язки, як треба стерегтися самолюбства – так треба молитви й тої молитви – “най святиться в нас і через нас Боже ім’я”.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень