Хто хоч раз у день відмовить “Отченаш”з якоюсь бодай малою застановою, в того життя й без спостереження буде вникати думка “Бог – Батько”. І ця думка стане провідним світлом життя, і та гадка стане молитвою, може стати безупинною молитвою, хоч і не повторювана часто; вона може стало на дні душі перебувати; вона сама може молитися у нашій душі; та гадка сама стане безпереривною святою синівською молитвою до доброго Батька в небі.

Оповідають про святого Арсенія пустельника, що зачинав молитву вечером, звернений на схід (як наші церкви, так ціле первісне християнство молитвою зверталося на схід – до того “Сходу з висоти” (Лк. 7,8), бо Сходом нашим Христос, тим сонцем, що сходить, – але не в географічному сході, з неба). Пустельник зачинав молитву словом “Боже“- і в тому слові найшов стільки корму для душі, що словами далі не пішов, щойно схід сонця пробудив його з цього молитвенного сну й з простотою та наївністю східних людей кликнув: “Чому, сонце, перешкоджаєш мені, – я щойно зачав молитву, ще навіть не зачав

Щасливий вже той, що за Христом і разом із Ним те слово життям повторить, щасливий, хто від Христа перейме те одно слово, хоч би у школі й дальше не пішов.

Щаслива християнська хата, в якій часом те слово гомонить, і щаслива душа дитини, що на дорозі життя стрічає це слово разом із першим пробудженням у душі поняття й любові батьків.

1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”

365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень