ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР
Ісус їсть із апостолами й учениками пасхального агнця, споминаючи прообраз Старого завіта. Їли стоячи, з палицею в руках, поясом перепоясані, скоро. Агнцеви не ломали костей і яко додаток їли гірке зілля. Це все – прообрази Христової смерти й того, що та смерть сповнила. Ісус кінчить у той спосіб старозавітний звичай і, вірний йому, сповкяє все, що було приписане, аж до послідної хвилі.
“І взяв чашу, віддав хвалу і сказав: “Візьміть і розділіть між себе…” І взяв хліб , віддав хвалу, і переломив, і дав їм кажучи: “Се є тіло Моє, що за вас дається. Робіть се на Мій спомин”. Так само і чашу пo вечері, кажучи: “Се є чаша, Новий завіту крові Моїй, що за вас проливається” (Лк. 22, 17 і слідуюче).
Застановімся над тим чудом. Тими словами приносить Ісус хресну жертву. Ті слова через те, що були висказані Богом і що були такого безконечного значіння, були чимсь так особливішим, що не могли минути без надзвичайних наслідків, що конечно наче мусіли слідувати. Тим наслідком є установлення Пресвятої Євхаристії.
Свята Євхаристія – який це безконечний дар, яке це безмірне добро, яке це щастя знати, що хто їсть цей Хліб і хто п’є з цієї Чаші, воскресне з Христом до нового, до вічного життя!
Хтось указав: “Хотя й Бог є всемогучий, то не мав сили щось більшого дати людству, як Пресвяту Євхаристію. Бог є премудрий, а не міг чогось мудрішого дати. Найбагатший, а не міг іще більше дати”. Вичерпав Свою всемогучісь, премудрість, багацтво, вичерпна усе неначе до дня. Ісус, установивши Святу Тайну, перший споживає її, а відтак дає ученикам, як і все, коли щось поручає, Сам то перший робить. Свята Тайна не могла для Нього принести того, що приносить людству, себто безконечну Божу благодать, але могла принести Йому якесь акцидентальне побільшення духової радости зі сповненням так важного діла. Про ту пасху сказав Ісус, що “бажанням бажав Я їсти з вами сю пасху”. Тепер може тішитися, бото діло таке, що людство спасає.
1939 р., січня 19-29, Львів. – Із праці митрополита Андрея “Духовні вправи для духовенства”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень