“Да святиться ім’я Твоє, да прийде царствіє Твоє, да буде воля Твоя”.
Ті три перші прохання мають, – так треба догадатися, – сотки значінь, а сотки приноровлень; кожде з них неначе те сонце, що не тільки просвічує і зігріває цілу сонячну систему і цілу нашу землицю, даючи життя всім творам, цілому людству, а рівночасно огортаючи своїм теплом найменшу комашку й найменшу травицю, приноровлюється до їх життя, до їх потреб, до їх розвою. Так само те Боже слово відноситься рівно добре до неба й до землі, до цілого людства й до кождої зокрема душі, і приноровлюється до кождої хоч би найдрібнішої потреби наймарнішого духового єства.
Коби бодай три рази в день відмовляли в скупленню Господню молитву – та практика забирала б їм не більше, як три мінути на днину, а робила б їх поволи християнами, бо в них святилося би Боже ім’я. Боже, чи ж не видять, яка то важна річ у них у родинному життю, чи ж не розуміють, чим для них, для їх дітей було би, якби Боже ім’я святилося вже над колискою малих, а й над змаганнями, над трудами й терпіннями їх старих.
Стій! Подивися! Чи не бачиш того світлого Ангела з неба, що розпростер свої крила над убогою хатою?.. То Боже ім’я святиться! Подивися, чи не видиш те тихе, а ясне світло, що світить у життю і у всіх змаганнях праведника. Не завидуй – можеш мати те саме. Боже ім’я святиться в його життю та в його трудах. Праведний християнин святить неділю. Господній день; хто не святить святого дня, той і не бажає, щоб Боже ім’я святилося, і хоч устами це слово скаже, серце його далеке від Бога. Щоби достойно в “Отченаші” сказати “най святиться Боже ім’я“, повинен бодай трохи цього у життю бажати, – і не може Божого імені зневажати. Хто при кождій нагоді без намислу божиться, часом і на неправду, зневажає Боже ім’я, хто в святий день робить тяжку працю і не слухає Служби Божої в церкві, хоч може те робити без великого труду, зневажає святий день, а тим самим і Боже ім’я.
1932-1933 рр., Львів. – Із праці Митрополита Андрея “Божа мудрість”
365 днів з Великим Митрополитом, Роздуми на щодень