365 днів з Великим Митрополитом

Якщо християнські різні Церкви в Україні мають сповнити завдання дати українському народовн єдність, мусять позбутися того духа розколу і ненависти, який спричинює, що українець українцеві – ворог. Усі, скільки нас є, мусимо зробити все. що можемо, щоб помиритися і в собі самих побороти духа розколу і ворожнечі супро­ти братів.

Ми всі нашому Спасителеві Ісусові Христові, утаєно­му в Пресвятій Євхаристії під видами хліба і вина, стіль­ки завдячуємо, стільки Йому винні! Все, що маємо, – то Його дари. Він так полюбив нас, що вмер на хресті для нашого спасения, за нас був бичований, за нас прийняв терновий вінець, за нас був проваджений перед суд, ви­сміяний, битий

З природного права виховання дітей є правом і обов’язком батьків. Бо виховання є неначе дальшим тя­гом породження. Ті, що привели на світ через родження дитину, відповідають в першому ряді за її виховання, і сама природа вимагає, щоби батьки цей свій обов’язок сповняли. Несповнення його спричиняє дитині, а посе­редньо – цілому суспільству, таку шкоду, що не

Христос сказав: “Без Мене нічого не можете робити” (Йо. 15,5). Ми ж поза Христом являємось сухими галуз­ками без життя, ми тільки тим і жиємо, що в Ньому пере­буваємо, а Він – у нас. А в Ньому перебуваємо передусім молитвою, пам’яттю на Нього, бажанням таким, зразок якого нам подає Він в “Отченаші“. Тому-то треба нам безнастанно

Кожний чоловік – чи хоче, чи не хоче – мусить мати щось, що уважає за найвище, за найсвятіше. Бо така вже вдача нашої природи, що усе, що робимо, робимо для якоїсь мети, щось хочемо осягнути. Та найвища й остан­ня наша мета – то наш Бог. Хто жиє на те, щоби заспо­коювати свої пристрасті, для того

Ціле діло Христа Спасителя – то діло милосердя. Всі книги Старого і Нового завіта оповідають нам про Боже милосердя для цілого людства та для поодиноких лю­дей. До кожного з нас зокрема відноситься слово Хрис­тової притчі: “Весь довг я дарував тобі, коли ти в Мене про це просив, чи ж не слід… тобі помилувати свого то­вариша,

НЕДІЛЯ ПРП. СИМЕОНА СТОВПНИКА; ПОЧАТОК ЦЕРКОВНОГО РОКУ У церковному році обходимо празники великих цер­ковних учителів і пам’яті вселенських соборів. Не мен­ше в поодиноких частинах церковного правила стрі­чаємося з тими свідками борби – з єрессю і перемогою Церкви над нею. Проходить перед нашими очима наука Церкви так, як була дійсно голошена, як переходила з покоління в

Ми зачасто представляємо Євангеліє як правду, по­рядок, систему, що є доброю, потрібного в житті, без якої людина сходить на манівці й не раз пропадає; як життя, в якому людина знаходить повне вдоволення і щастя; як правдиву науку, що нам запевняє Боже благословен­ня й успіх у працях життя. Все те – правда. Євангеліє є всім тим,

“Просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний-бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють” (Мт. 7,7-8). Нема найменшого сумніву, що кожна молитва му­сить бути вислухана. Не може бути, щоб молитва не була вислухана. Так сказав Христос.

УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. ЙОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ Святе Євангеліє оповідає, що Йоан Хреститель- Предтеча зачинав свою проповідь словами: *Покайте­ся,, бо приблизилося Небесне Царство” (Мт. З, 2). Святий Марко так говорить: “Після видання Йоана прийшов Ісус в Галилею, і проповідував Євангеліе Боже, і казав, що сповнився час і приблизилося Царство Боже; покайтеся і вірте в Євангеліє” (Мр.

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗАПОБІГАННЯ САМОГУБСТВАМ Множаться поміж людьми випадки самовбивства. Не раз із марної причини християнин рішається на той страшний злочин, а рішається так, неначе б він цього за злочин навіть не вважав. А тим часом самовбивство – це страшний злочин, бо людина не має права над своїм життям, не є паном свого життя. Життя людини

Правдиві християни уважають любов правди і спра­ведливости за першу людську прикмету. Тому всіма сво­їми змаганнями бажають розвинути її в собі й довести и до можливої звершености. Тільки такі приймуть Божого Сина, правдивого Бога, приймуть Його передовсім ві­рою в Нього. Віра – се обов’язок чоловіка. Хто не вірить у Христа, той уже осуджений, бо не повірив,