Правдиві християни уважають любов правди і справедливости за першу людську прикмету. Тому всіма своїми змаганнями бажають розвинути її в собі й довести и до можливої звершености. Тільки такі приймуть Божого Сина, правдивого Бога, приймуть Його передовсім вірою в Нього. Віра – се обов’язок чоловіка. Хто не вірить у Христа, той уже осуджений, бо не повірив, – додає апостол, – “в ім’я единородного Божого Сина” (Йо. З, 17-18).
“Така Божа заповідь, і маємо вірити” (1 Йо. З, 23). ‘Токе Боже діло в наших душах і вірою з’єднується з Богом” (Йо. 6,29).
Вірити – се обов’язок людини, але се враз і найбільше її щастя. А не вірити в Бога – се найбільша нужда, найбільше вбожество, найстрашніше нещастя. І якщо є на світі такі люди, що над ними треба мати милосердя та жаліти над їх нужденним станом, то передовсім ті, що є або називають себе безбожниками. їх ненависть до Бога є доказом, що узнають існування Бога, бо не мож ненавидіти твору уяви.
Хто вірить, той признає за правду все, що в собі містить Боже об’явлення. Хто щиро вірить, той мусить віру вводити в життя, мусить по вірі жити, стверджувати її добрими ділами в Христовому дусі, бо “віра без діл мертва” (Як. 2,17,26).
1937р., січня 7, Львів. – Із проповіді Митрополита Андрея до духовенства і вірних на Різдво Христове
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень