Якщо християнські різні Церкви в Україні мають сповнити завдання дати українському народовн єдність, мусять позбутися того духа розколу і ненависти, який спричинює, що українець українцеві – ворог. Усі, скільки нас є, мусимо зробити все. що можемо, щоб помиритися і в собі самих побороти духа розколу і ворожнечі супроти братів. Наші єрархи, поставлені історичними обставинами перед питанням зірвати канонічну зв’язь, яка їх лучить із тими Церквами, до яких належать, мусять зробити це так, щоб тієї зв’язі не зривати дорогою розколу, не зривати в ім’я самолюбства чи імперіялізму, а в ім’я любові, християнської покори і церковного авторитету. Мусять також і на те уважати, щоб, зриваючи канонічну зв’язь, не затрачували того, що в тих матірних Церквах було вселенське, здорове і благодатне, а тільки те, що в тих матірних Церквах могло бути противне вселенській вірі й апостольським переданням.
1941 р., грудень, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства та народу “Наша державність” (“Ідеалом нашого національного життя…”)
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень