ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗАПОБІГАННЯ САМОГУБСТВАМ
Множаться поміж людьми випадки самовбивства. Не раз із марної причини християнин рішається на той страшний злочин, а рішається так, неначе б він цього за злочин навіть не вважав. А тим часом самовбивство – це страшний злочин, бо людина не має права над своїм життям, не є паном свого життя. Життя людини належить до Ісуса Христа, належить до Бога. Це тим страшніший злочин, що сповнений у хвилині, від якої дійсно спасения зависить. Вправді, милосердний Бог може спасти чудом Свого милосердя й доброти також і нещасного самовбивника, але, з людської сторони, мабуть, не можна дальше йти в легковаженні вічного спасения, як це робить самовбивник. Свята Церква правильно приписує, що йому не належиться християнський похорон ані похорон у посвяченій землі на цвинтарі. Гріх самовбивства – це виразний доказ повного браку мужества чи відваги. Це знак людини боязкої, що втікає перед труднощами життя. Крім того, самовбивник тяжко кривдить усіх людей, супроти яких має які-небудь зобов’язання. Кривдить передовсім батьківщину, яку обов’язаний любити, якій має жертвенно служити, кривдить батьків, що його виховали й мають право від нього домагатися потіхи й підтримки на старості літ, кривдить у даному випадку жінку й дітей, позбавляючи їх підпори, яку обов’язаний їм дати, і виставляючи їх на злидні, з яких сам увільняється. Благородна людина не покидає найближчих у тяжкій хвилині. Це знак хамства і брудного самолюбства – втікати перед труднощами, в які пхається ближнього, в нещастя, тим більше, коли той ближній є чоловікові найближчий, а часто його добродієм, не раз слабим і старим.
1938р., лютий-березень, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних Із закликом до покаяння в часі Великого посту
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень