З природного права виховання дітей є правом і обов’язком батьків. Бо виховання є неначе дальшим тягом породження. Ті, що привели на світ через родження дитину, відповідають в першому ряді за її виховання, і сама природа вимагає, щоби батьки цей свій обов’язок сповняли. Несповнення його спричиняє дитині, а посередньо – цілому суспільству, таку шкоду, що не можна сумніватися про цей природний обов’язок батьків. Немислиме, щоб дитина могла бути лишена собі в тих літах, де її фізичний та інтелектуальний розвій вимагає конечно помочі від людей. Без сумніву, ту поміч мусять дати родителі, не може бути, щоб нормально і природно родителі були від того обов’язку звільнені, себто щоб той обов’язок переходив на громаду чи спільноту так, як це діється винятково для сиріт. Громада чи яка-небудь більша або менша спільнота сама через себе не має прямо можности давати дітям виховання. Коли за то виховання всі відповідають або всі до него мішаються, то в наслідках мусить бути так, як коли б ніхто не відповідав і ніхто не дбав про то виховання. Громада чи спільнота мусіла б мати хіба батьківські поняття про то виховання, щоби видавати мудрі зарядження, або то виховання поручати людям, спосібним давати його дітям. Такий відпоручник спільноти буде все ніби якимсь цивільним урядником громади, а кожнодневний досвід учить, що всі адміністраційні методи, методи урядничі чи бюрократичні є, може, тим, що найдальше віддаленим є від тої зичливости, жертвенности, гнучкости, материнської чи батьківської дбайливости чи любові, якої потребує люди на не тільки тоді, коли яко немовля кормиться материнським молоком, але й відтак, як довго з дитини не виробиться зріла людина. До виховання, безперечно, належить не тільки фізичне, але й моральне та інтелектуальне випровадження в люди новонародженого чоловіка. А що інтелектуальний розвій чоловіка належить до школи, треба сказати, що школа належить до родини. Є обов’язком, як і правом батьків давати дітям школу, яку хотять, а тою школою, що є чи має бути органом родини, є кожна школа, якої функцією є виховання людини.
1941 р., грудень, Львів. – Із декрету Митрополита Андрея “Четверта заповідь Божа”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень