Христос сказав: “Без Мене нічого не можете робити” (Йо. 15,5). Ми ж поза Христом являємось сухими галузками без життя, ми тільки тим і жиємо, що в Ньому перебуваємо, а Він – у нас. А в Ньому перебуваємо передусім молитвою, пам’яттю на Нього, бажанням таким, зразок якого нам подає Він в “Отченаші“. Тому-то треба нам безнастанно молитися (Лк. 18,1), себто безнастанними бажаннями серця звертатися до неба. А так молитися можна й серед праці, й серед занять навіть усильних, навіть серед розмови з людьми. Але так безнастанно молитися може тільки той, що випросив собі та працею і боротьбою зі собою виробив собі духа молитви. Бо як же без нього цілим життям наслідувати Христа? Як без нього пам’ятати завсіди на усі ради святого Євангелія? Як без нього брати на рамена хрест і йти за Христом? Як без нього відректися себе самого, як “зненавидіти свою душу“, як у всьому і передусім шукати Божого царства, як по-християнськи терпіти й тішитись із терпінь?
1940 р., жовтня 31, Львів. – Із пастирського послання Митрополита Андрея “Про тих, що жиють по євангельських радах”
365 днів з Великим Митрополитом, роздуми на щодень