Бруно Ферреро

Дорога, що вела до храму, пролягла через село. Старенька жінка намагалась здолати її, не підіймаючи очей, безперестанку бубоніла якісь молитви.

Малий будиночок, увесь побудований із соли, розташувався біля підніжжя пагорба.

В одній далекій країні росло дивовижне дерево. Ніхто не знав, скільки йому років. Говорили, що росло воно тут споконвіку.

Лікар заклопотано схилив голову. Стан його пацієнта не покращувався.

Обіпершись на поруччя комфортабельного лайнера, ніжно обійнявшись, стоїть пара закоханих. Вони тільки-но побрались,

Щасливе подружжя в колі дітей на онуків святкувало своє золоте весілля.

Одна жінка стверджувала, що їй являється Бог. Відтак пішла порадитись зі своїм єпископом. Добрий єпископ відповів їй:

–  Навіщо щодня йдеш до лісу? –  Щоб молитися. –  Але хіба Бог не всюди?

Звікувавши просте і погідне життя, упокоїлася одна жінка.

Селянин щоденно привозив до села воду із джерела в двох пузатих амфорах, прикріплених на спині осла

Вчителька початкової школи терпляче пояснює своїм маленьким вихованцям, що всі на цім світі мусять працювати.

Жив собі колись один старий, що ніколи не був молодим. І тому не навчився жити.