Бруно Ферреро

Вівця, щойно її створили, одразу зрозуміла, що вона – найслабша серед усіх звірів. Її серце постійно прискорено

Жив колись на світі славний канатоходець. Усі люди захоплювалися його надзвичайною спритністю.

Пес і Кінь жили душа в душу. Обидвоє за найменшої нагоди виявляли один одному свою приязнь

Проповідник запізнювався. Сестри, які очі­кували його в монастирській каплиці, дійшли вже до п’ятнадцятої таємниці вервиці,

Селянин із сином чимчикували до найближчого села на щорічний ярмарок. Дорога пробігала через розхитаний, у тріщинах і прогалинах камінний місток,

Жив якось король, який все життя згаяв, ведучи війни й примножуючи землі свого королівства.

Колись давно жило на землі мирне плем’я, що отаборилось біля підніжжя Анд. Одного дня грізна банда розбійників

Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна.

Через нестачу дощу поля висохли, і земля потріскала. Листя поблякло й пожовкло. Важко звисало з галузок.

Шлюб. Молоді домовились зі священиком, що організують невелике частування на парафіяльному подвір’ї перед храмом.

Чоловік, що переніс операцію на серці, ділився своїми враженнями.

Молода мати готувала в кухні вечерю. Запланувала приготувати смажену картоплю і старалась, щоб страва, яка так смакувала дітворі, удалась на славу.