Через нестачу дощу поля висохли, і земля потріскала. Листя поблякло й пожовкло. Важко звисало з галузок. 
Знервовані люди напружено поглядали на небо, що нагадувало кобальтово-блакитний кристал.
Наступні тижні були ще спекотніші. Минали місяці, а на поле не впала й краплинка дощу.
На площі перед храмом сільський священик організував спеціальні молитви, де випрошували ласку дощу.
У визначений час майдан наповнився нетерплячими, але сповненими надії людей. Багато з них принесли із собою предмети, які були свідоцтвом їхньої віри. Священик зі здивуванням розглядав Біблії, хрести, вервиці. Одначе не міг відірвати очей від дівчинки, що сиділа в першому ряді.
На колінах вона тримала червону парасолю.
Молитися – це просити дощу, вірити – принести парасолю.
Бруно Ферреро
Фото: Як просто