Колись давно жило на землі мирне плем’я, що отаборилось біля підніжжя Анд. Одного дня грізна банда
розбійників, що переховувались в печері, розташованій високо в горах, напала на їхнє поселення.
Серед здобичі нападників було дитинча однієї з родин низинного племені. Розбійники забрали дитя в гори.Люди, що все життя жили в низині, не відали, як підкорити гірські вершини. Не знали шляхів, якими користувалися люди гір, тож не змогли знайти нападників, ані навіть відшукати їхніх слідів на гірських дорогах.
Усе ж найкращі воїни пішли в гори, аби повернути маля додому. Люди з поселення намагалися зробити це різними способами, затрачали неймовірні зусилля, та зуміли здолати лише кілька метрів.
Відчуваючи свою цілковиту безпорадність, втративши сили, урешті визнати себе переможеними і вирішили повертатись.
Коли вже були на зворотній дорозі, побачили маму розшукуваної дитини, що сходила з гір, куди вони так і не змогли дістатись. Згодом побачили й дитя, у неї на плечах.
– Як їй це вдалося? – дивувались.
Один з учасників походу, захоплений її вчинком, привітавши переможницю, запитав:
– Як же ти, жінка, могла вчинити те, що було не під силу найвправнішим чоловікам поселення?
Жінка, здвигнувши плечима, мовила:
– Це не була ваша дитина.
Бог сказав до кожного з нас: «Ти син мій улюблений». І ніхто не завадить Йому привести нас додому.
Бруно Ферреро
Фото: CREDO