Бруно Ферреро

Понад берегом струмочка заснула маленька мушка. Із глибини лісу почувся сильний глухий рик. Бідна мушка дуже перелякалася. Могутній лев рикав з цілої сили, шукаючи собі вечері. Мушка загукала, обурена: – Гей ти! Може, замовкнеш? Що означає цей галас? Чом не даєш спати порядним громадянам? Яке ти маєш право тут бути? Лев рикнув: – Яке право?

Однієї ночі мені приснився дивовижний сон. Я бачив довгу дорогу, що піднімалася догори, до неба, і губилася десь серед хмар. Люди ішли по ній босоніж. Гвіздки впивалися в тіло — багато хто мав закривавлені стопи. Проте ніхто не сходив зі шляху, всі бажали дійти до неба. Кожен крок завдавав страждань. Шлях був довгий і важкий.

На краю світа, у густому лісі була драбинка — звичайна драбинка, зроблена зі сухого дерева. Зусібіч її оточували ялинки, модрини й берези — на диво гарні ставні дерева. Драбинка серед них виглядала геть злиденно. Якось лісоруби, що працювали у лісі, добралися і до того закутка. Вони зневажливо глянули на драбинку. «Що це за цурпалок?» —

На торгах розпорядник підняв догори скрипки. Були вони подряпані, понищені, а струни порозтягувались та обвисли. Торговець вважав, що не варто марнувати час на старі скрипки, а проте показав їх усім, посміхаючись. «Скільки за них дасте? Почнем від … ста тисяч лір». «Сто п’ять!» – обізвався якийсь голос. Потім сто десять. «Сто п’ятнадцять!» – вигукнув інший.

Наступного дня Господь знову споглядав на те, що створив. Треба було дещо поправити. На березі ріки лежали чудові камінці: сірі, зелені, плямисті. А під землею каміння було стиснене і пригнічене. Бог порухав те підземне каміняччя – й у земній товщі з’явилися діяманти і смарагди. Мільйони дорогоцінних скарбів, схованих у глибинах. Господь глянув на квіти –

Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою в руці. З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об запуску руки і прочитала: «Очищення стежки від бур’янів – 1 гривня; прибирання кімнати – 2 гривні; купування молока – 50 копійок; догляд за сестричкою (3 вечори) – 3 гривні; отримання

Ріка, біжучи до моря, по дорозі наткнулася на пустелю і – зупинилася. Перед нею-бо були лише скелі, всіяні гострими шпичаками і глибокими печерами, та піщані дюни, що зливалися з видноколом. «Така моя доля. Я не зможу здолати пустелю. Пісок поглине мої води і я загину. Не допливу до моря. Усе даремно», – бідкалася ріка. Поволі

Бабуся за руку з онуком увійшла до церкви. Старенька відшукала поглядом червону лампадку перед іконою, опустилась навколішки і стала молитися. Дитина водила очима від бабусі до лампадки і навпаки. За якусь хвилину, втрачаючи терпіння, хлопчик вимовив: «Бабусю, коли з’явиться зелене, ми підемо, добре?» Ця лампадка ніколи не стане зелена. Вона невпинно повторює: «Затримайся!» Це –

Однієї холодної зимової ночі шестеро людей опинились на безлюдному острові. Кожен тримав у руках шматок дерева. На тому клаптику землі, загубленому у Північному морі, зовсім не було дерев. Посередині поволі догоряло вогнище – бракувало дров. Мороз ставав щораз дошкульніший. Найближче до вогнища стояла жінка. В якусь мить поблиск вогню вихопив із темряви обличчя темношкірого іммігранта.

Жив собі колись чоловік. Був він бідний, однак не журився – радів навіть із дрібниць. А ще в нього була мрія. Навколишній світ здавався йому сірим, жорстоким, безжальним, хворим. Чоловік страждав від цього. Якось зранку, коли він минав майдан, залитий сонячним світлом, йому спало на думку: «А якщо я розповідатиму людям історії? Може, мені вдасться

Три жінки йшли до криниці по воду. На кам’я­ній лавці біля джерела сидів старий чоловік і при­слухався до їхньої розмови. Кожна жінка вихваляла свого сина. Перша сказала: “Мій син такий бистрий та спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися”. “А мій син, – промовила друга, – співає, як соловейко. Ніхто в світі не може

Батько сімейства натер машину мастикою і старанно пуцував, щоб надати їй бажаного полиску. Одинадцятилітній син допомагав йому – він чистив шматкою бампер. “Бачиш, сину, – мовив з повагою батько, – ця машина – справжній сімейний скарб. З нею треба поводитися обережно, дбайливо, їй треба приділяти увагу і час” — “Так, тату!” — “Розумний хлопчик!” Після