Три жінки йшли до криниці по воду. На кам’яній лавці біля джерела сидів старий чоловік і прислухався до їхньої 
розмови.
Кожна жінка вихваляла свого сина.
Перша сказала: “Мій син такий бистрий та спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися”.
“А мій син, – промовила друга, – співає, як соловейко. Ніхто в світі не може похвалитися таким чудовим голосом”.
“А ти що скажеш про свого сина?” – запитали третю жінку, яка нічого не говорила.
“Не знаю, чи можу щось надзвичайного сказати про свою дитину, – відповіла вона. – Він добрий хлопчик, як багато інших. Але нічим особливим не вирізняється…”
Наповнивши дзбани, жінки вирушили додому. Пішов услід за ними і старець. Глеки були важкі, жінки аж угиналися, несучи їх на раменах.
Тож вирішили перепочити.
Аж ось до них підбігло троє хлопців. Один одразу почав маленьку виставу: став на руки і почав дриґати ногами, потім закрутив карколомні сальта.
Жінки були в захопленні: “Який спритний!”
Другий хлопчина заспівав якусь пісеньку. Голос він мав справді, як у соловейка.
Жінки зворушено слухали: “Що за ангельський голос!”
Третій хлопчина підійшов до матері, узяв у неї дзбан з водою, завдав собі на плече і поніс, йдучи поряд.
Жінки запитали старця: “Що скажеш про наших синів?”
“Про синів? – здивувався чоловік. – Я бачив лише одного сина”.
“Ви пізнаєте їх за плодами їхніми” (Мт. 7, 16).
Бруно Ферреро
Фото: Оранта