Бруно Ферреро

Чоловік і жінка досить пізно одружились, у них народився син. Вони виховували його з любов’ю, піклуючись, як тільки могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому, то захотів хоч якось віддячитися батькам. “Чи міг би я щось для вас зробити? –

Був собі монах. Жив він мирно і безтурботно. Але була одна річ, яка позбавляла його спокою: він боявся вічності. У раю вибрані співають хвалу Богу, так, як це роблять монахи. Але одна річ чинити це упродовж якогось часу, а інша – цілу вічність. Яка ж нудьга охопить через кілька мільйонів років щасливців, що перебувають поруч

Рано-вранці першого дня нового навчального року маленький школярик з мамою за руку радісно чимчикував до школи. Сонце щойно зійшло і світило в спину. Хлопчик зачаровано дивився на свою довжелезну тінь – він почував себе тридцятиметровим велетнем. Мама раптом зупинилася. Вона поглянула синові просто у вічі й промовила: “Сину, не задивляйся на свою тінь на світанку

Багатий честолюбний юнак звернувся до учителя із проханням, аби той допоміг йому досягнути справжньої величі. Мудрець дав йому дивне завдання: “Рушай у мандрівку по країні і плати людям, аби тебе прозивали і проклинали. Чини так рік”. Хлопець міряв дороги і шляхи міст і сіл, роздавав гроші і просив, щоб його якнайдошкульніше ображали. Усі мали його

Катехит питав дітей чи вони моляться. “Скажи нам, чи ти відмовляєш вечірні молитви?” “Так, звичайно”. “А вранці також молишся?” “Ні!” “Чому?” “Бо вдень я нічого не боюся”. Нерідко лише страх змушує нас до молитви. Це принижує і Бога, і нас. Завдяки молитві сходить сонце. Молитва, постійна і кріпка, хай якою мовою промовлена, знає, що по

Маленька дівчинка готувала подарунок на Різдво. Вона запакувала пуделко у гарну барвисту обгортку, і саме робила великі банти, використовуючи багато кольорової стрічки.

Гнучке деревце у саду прив’язали до міцного ясеневого кийка. Кийок служив деревцеві за опору й охорону, допомагав йому, щоби зростало струнким. Коли вітер запрошував у танок, юне деревце похитувало своєю щораз буйнішою кроною, розгойдувалося і кричало: «Відпусти мене, прошу, чому ти так міцно мене тримаєш? Дивись-но: усі гойдаються на вітрі. Чому ж я маю стояти

Коли моя бабуся вирушила навідати свою маму, вона відводила на це три дні. Один день ішов, щоб добратися туди на бричці, запряженій кіньми, ще один – аби розповісти і послухати останні новини, посидівши трохи в кухні, а трохи у саду, і третій день – на дорогу назад. Коли моя мати їздила до своєї мами, то

Батько зі сином сиділи у бічній наві храму. За якийсь час дитина торкнула батька і сміючись сказала: “Тату, поглянь на того чоловіка. Він спить”. Батько повагом подивився на сина і відповів: “Було би ліпше, якби ти теж спав, замість обмовляти інших”. Якось монахи звернулися до старця Помпона з питанням: “Як ти гадаєш, чи варто розбуркувати

Над берегом одного з озер на півночі Індії жив дивний птах, який мав дві голови. Одна була з правого боку тулуба, а інша – з лівого. Один тулуб з двома головами. Якось птах кружляв у пошуках поживи. Очі правої голови зауважили соти з диким медом. Птах одразу кинувся згори до них. Голова, котра з лівого

Королівський двір гучно обходив святкування з нагоди прибуття короля до столиці.

Після страшної бурі на морі вцілілий бідолаха, учепився за рештки свого човна, добрався до маленького безлюдного острівка. Острівець той майже суцільно вкрили непривітні гострі скелі. Бідака став гаряче благати Бога, аби його порятував. Кожного дня він вдивлявся, чи десь-там, з-за горизонту, не з’явиться допомога, проте ніхто з нею не поспішав. Коли минуло так кілька днів,